[mamiks]

Хочу проанализировать, что меняется в семье с рождением ребенка. Одна моя знакомая уверяла меня, что с рождением ребенка семья только крепнет, ребенок сближает людей и т.д. На деле в нашей семье я увидела противоположное. Ребенок стал причиной множества скандалов, наше общение с мужем свелось к обсуждению бытовых вопросов. Нам не о чем поговорить, да и не хочется. С ребенком гуляю я, одежду покапаю сама, досуг организовываю тоже я. Кто же из нас изменился после родов? Может я стала "лучше видеть"?

[Time Out]

А скільки твоїй дитині? Бо я не бачу лінієчки.
Те, що ти описуєш, схоже на кризу сімейного життя. Як правило, перша така криза виникає після народження дитини. Міняється весь сімейний уклад, і часто як чоловік, так і жінка не готові до цього.
Практичні поради дати не можу. Нас ця криза, як багато інших, обминула. Але, можливо, у інших форумчан було щось подібне.

[Антік]

У нас певна криза була в перший місяць після народженння дитини. Малий постіно верещав і звичайно це впливало на нерви. Ми часто сварилися, я була дуже змучена, потребувала підтримки, чоловік певно також. Але як тільки ми звикли до змін, навчилися давати раду дитині, все внормувалось. Зараз ми- щаслива сім*я!!!

[mamiks]

Моему сыну 2 годика

[Масянічка]

У нас також була незначна криза після народження малої, але тривала вона не довго і була не "гострою" просто якісь недомовки зі сторони чоловіка, небажання або втома з моє сторони..... Але мій чоловік дуже прониклива і розумна людина, свого роду психолог, тому швидко пристосувався до мене і все налагодилося!
mamiks, ви не розтроюйтесь, можливо дитинка ще трошечки підросте, і у чоловіка появляться з нею спільні інтереси, от тоді все налагодиться!!! Все буде ОК, не опускайте рук!

[Sweet one]

з власного досвіду: до народження малюка ми з чоловіком жодного разу не посварилися ( разом до того були 8 років).Синок- планована і дуже бажана дитина.Усю вагітність чоловік "носив" разом зі мною.І ось малюк народився...чесно: у перші місяці "вилізли" наверх такі "каменюки" , про які навть не сподівалися.Причини:ми пристосовувалися до нового життя, до якого якби ти не планував, виявились не готові.Малий у перші місяці був дуже неспокійний, спав лише на вулиці,відмовлявся від грудей, я більше місяця налагоджувала грудне вигодовування, постійно вимучувалася із грудьми.Допомогти нам було нікому навіть по домашньому господарству. А прибрати, зварити треба було. Добре, що хоч закупівлю продуктів чоловік узяв на себе.Крім того, до народження сина у чоловіка була така робота, що вдома я його бачила лише з пізнього вечора ( читай ночі) до світанку. Побачивши, що з малям на руках я просто вибиваюся із сил, чоловік вирішив змінити характер своєї діяльності,щоб бути більше вдома та допомогти мені. Розумію, що піти йому на це було нелегко, і хоч він мовчав,я розуміла , що внутрішньо він має певне незадоволення.Я також звикла до активного життя, власних коштів.Тому , "випавши " із нього та фактично перейшовши на повністю чоловікове утримання, я відчувала страшенний дискомфорт.У мене почалася післяродова депресія, з якої я вилізла місяців за 7 ( чомусь багато жінок соромляться признатися, що їм цей стан теж знайомий).Додалися проблеми із родичами, зокрема чоловіковими батьками,хоча до того у нас були хороші відносини. АЛЕ: МИ НАВЧИЛИСЯ ЖИТИ ПО НОВОМУ! Не скажу, що це було легко- зовсім ні. Для цього потрібен час ( інколи багато часу) та зусилля з обох сторін.А ще БАЖАННЯ ОБОХ зробити свою сім ю щасливою.

[ansi]

Чесно скажу. дитині вже 2,5 років, але.. спочатку було набагато легше.
Поки мова йшла лише про взаєморозуміння стосовно побуту та догляду за дитиною, то ці нові "проблеми" дость швидко подолалися спільно... а от, коли дитина почала підростати.... то тут і виявилося, що в багатьох питаннях стосовно виховання дитини ми розходимося в думках :(
І інколи розбіжності ну дуже великі, особливо що стосується поведінки дитини, наказувати чи ні, і як, що означає така або інша поведінка, як реагувати і т.д. А також як реагувати на вплив (на нашу думку часто негативний) на виховання дитини бабусь та дідусів, а також їх спроб засуджувати нас постійно в обраній намі манері поведінки з дитиною, і при цьому зберегти зі "старими" добрі стосунки?
І от тут дуже часто жоден з нас не хоче поступатися .. не через упертість, а через 100% впевненість у своїй правоті... особливо це стосується мого чоловіка.. і ось тут у нас інколи доходить до таааааких свар...

[Сеструлька]

У нас как-то период после рождения ребенка не сопровождался каким-то кризисом, депрессией и прочим. Хотя сын был очень не спокойным, находился постоянно на руках, спал по 15-20 минут, на улице практически никогда не спал и этих 15 минут, пытался и от груди отказаться и зубы в 4 месяца до больницы доводили и вроде и уставала сильно, но мы так наслаждались нашим малышом, что я даже и не хотела,чтоб он быстрее подрос и стало спокойнее жить. а вот когда он все же немного подрос, то мне стало тяжелее, видимо устала от однообразия, потом забеременела,что тоже не придало уверенности в себе. С мужем мы и не ссоримся вроде, но иногда я просто киплю: иду укладывать ребенка, а он(если дома уже)включает свои стрелялки по инету и при этом очень громко разговаривает с другими игроками. Говорю ему, что давай учись укладывать его без сиси маминой, а воз и ныне там. Да и вопрос наказаний, воспитания отличается у нас с ним, я злюсь, что он приходит поздно, сына почти не видит и поиграется с ним пол-часика, а потом начинает заниматься своими делами(хорошо,если не стрелять снова) и сын ему мешает...

[МанунА]

У нас з чоловіком після народження сина кризи не було, бо і чоловіка практично не було, він працював в іншому місті, і так продовжувалось майже рік. Потім моє терпіння урвалось і я поставила ультиматум-бути разом з сім"єю і шукати роботу в нашому місті.І все вийшло на краще-кар"єра, набагато більша зарплата тощо, і головне В ДІТЕЙ Є ТАТО, і не тільки на вихідних.
Щодо виховання дітей то в нас часто погляди розходяться, але ні я, ні він не скаже про це ні слова поки ми не залишимось на самоті. З часом ми навчились не просто слухати, а й чути один одного і виробляти спільну лінію виховання, якої дотримуємося.
Сім"я-це постійна робота обох, тільки тоді сім"я буде міцною

[Time Out]

У нас теж є розходження в вихованні. Правда, перемагає моя думка, тому що я проводжу більше часу з дітьми і в основному ними займаюся. Павлик навіть приходить мене питати, чи можна щось зробити, якщо папа дає добро. Іноді, правда, наш папа виступає проти. Останнім часом взяв моду давати Жені гратися Пашин більярд, хоча я категорично забороняю. Ну то я знайшла проти цього засіб. Кажу: ти дав дитині цяцьку, ти й прибирай. Я знаю свого чоловіка: ще пару раз прийме іграшку, і сам перестане давати. :D

[MoonRise]

Якою стала ваша сім`я після народження дитини?
Повноцінною!

[Оленка]

Я така щаслива, що у нашій сімї зявилися діти .
Кажучи про нас, то дитина у нас зявилася через 4 міс після одруження. І тому я й не уявляю, як це, без дитини. А от моя кума, яка прожила з чоловіком рік без дитини, так звикла до до того, що вони лише вдвох, що коли народився синочок, то у них також була сімейна криза. Вона каже, що у них змінилися стосунки не у кращу сторону. Тут можна зрозуміти, адже тоді, до народження дитини, вони жили для себе, а тепер треба думати й за дитину.
Під час сімейної кризи треба набратися терпіння, і поговорити з чоловіком. Обміркувати все, зважити, розділити домашню роботу і догляд за дитиною на двох. А головне не замикатися у собі, не падати у відчай.
Щасти вам!

[Mulashka]

Ви собі навіть уявити не можете, скільки я вже чула про усі ці поствагітністні зризи, проблеми в сімї. навіть на прикладі Власної сімї. Батько дуже хотів сина і на колінах вмовляв маму народжувати. а після вагітності і пологів (народила вона у віці 40 років) йому вже нічого не було потрібно. Ані дитини, Ані сімї. можна сказати, братика я собі виховала сама.Чоловік у мене просто золото. Постійно переконує мене, що все буде у нас добре.
Живемо ми у гуртожитку аспірантському і тут теж можна надивитися всякого. Як тільки зявляється малюк у чоловіка відразу зявляється купа роботи, його постійно немає вдома - жаліються усі мої сусідки.
з іншого боку нема чого жалітися. чоловіки вони ж теж люди. Ну що він зможе вам допомогти? ви ж їх не підпускаєте до СВОЄЇ дитини. тим більше вони прекрасно розуміють,що тепер все фінансове благополуччя та матеріальний стан родини залежить від них. Так що краще нехай вони седять біля Своїх дружин склавши руки і вірно дивляться вам у вічі?
чесно кажучи навіть не знаю, що відповісти самій собі.

[Вишенька]

Mulashka (10.10.2008, 21:59) писав:

Ви собі навіть уявити не можете, скільки я вже чула про усі ці поствагітністні зризи, проблеми в сімї. навіть на прикладі Власної сімї. Батько дуже хотів сина і на колінах вмовляв маму народжувати. а після вагітності і пологів (народила вона у віці 40 років) йому вже нічого не було потрібно. Ані дитини, Ані сімї. можна сказати, братика я собі виховала сама.Чоловік у мене просто золото. Постійно переконує мене, що все буде у нас добре.
Живемо ми у гуртожитку аспірантському і тут теж можна надивитися всякого. Як тільки зявляється малюк у чоловіка відразу зявляється купа роботи, його постійно немає вдома - жаліються усі мої сусідки.
з іншого боку нема чого жалітися. чоловіки вони ж теж люди. Ну що він зможе вам допомогти? ви ж їх не підпускаєте до СВОЄЇ дитини. тим більше вони прекрасно розуміють,що тепер все фінансове благополуччя та матеріальний стан родини залежить від них. Так що краще нехай вони седять біля Своїх дружин склавши руки і вірно дивляться вам у вічі?
чесно кажучи навіть не знаю, що відповісти самій собі.

А я думаю, є чоловіки, які просто собі галочку за сина хочуть поставити. Тобто посадив дерево, "народив" сина і життєвий план виконав. Основна мета - мати наслідника. А вже все інше його не цікавить, і як він думає, не повинно цікавити.
І невже всі чоловіки однозначно після народження дитини шукають ще одну роботу, що у них одразу так катастрофічно мало вільного часу? Ніколи в житті не повірю в це. Якщо до народження дитини чоловік зазвичай приходив додому о 7 вечора, а після народження - значно пізніше, то може тут варто подумати, чого йому на тій роботі як медом помащено?
Якщо сім"ї вистачає зарплати чоловіка, то не бачу потреби в тому, щоб він намагався заробити всі гроші світу, і працював на двох роботах. Ато може чоловік такою своєю зайнятістю приховую небажання бути вдома?

Може у мене якісь не такі знайомі, але я не знаю жодної мами, яка б не допускала чоловіка до дитини... а якраз навпаки, не раз ставала свідком того, як жінка просила чоловіка наприклад поколисати дитину чи піти з нею погуляти.

[Mulashka]

Вишенька (10.10.2008, 22:19) писав:

А я думаю, є чоловіки, які просто собі галочку за сина хочуть поставити. Тобто посадив дерево, "народив" сина і життєвий план виконав. Основна мета - мати наслідника. А вже все інше його не цікавить, і як він думає, не повинно цікавити.
І невже всі чоловіки однозначно після народження дитини шукають ще одну роботу, що у них одразу так катастрофічно мало вільного часу? Ніколи в житті не повірю в це. Якщо до народження дитини чоловік зазвичай приходив додому о 7 вечора, а після народження - значно пізніше, то може тут варто подумати, чого йому на тій роботі як медом помащено?
Якщо сім"ї вистачає зарплати чоловіка, то не бачу потреби в тому, щоб він намагався заробити всі гроші світу, і працював на двох роботах. Ато може чоловік такою своєю зайнятістю приховую небажання бути вдома?

Може у мене якісь не такі знайомі, але я не знаю жодної мами, яка б не допускала чоловіка до дитини... а якраз навпаки, не раз ставала свідком того, як жінка просила чоловіка наприклад поколисати дитину чи піти з нею погуляти.

СЛАВА БОГУ, ЩО НЕ ВСЕ ТАК ПОГАНО, А ТО Я ЗІ СТРАХОМ ДУМАЮ ПРО НАШЕ СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ. НЕВЖЕ ВСЕ МАЄ БУТИ ПО ШАБЛОНУ. НАПЕВНО НІ. КОЖЕН ТВОРИТЬ СВІЙ СВІТ САМОСТІЙНО. ЯКИМ СОБІ ЙОГО ЗРОБИШ В ТАКОМУ І БУДЕШ ЖИТИ.

ДЯКУЮ ЗА ПІДТРИМКУ

[Time Out]

Mulashka (10.10.2008, 21:59) писав:

Живемо ми у гуртожитку аспірантському і тут теж можна надивитися всякого. Як тільки зявляється малюк у чоловіка відразу зявляється купа роботи, його постійно немає вдома - жаліються усі мої сусідки.

А може, чоловік боїться, що дитина займатиме всю увагу мами і він уже не такий потрібний, як раніше? Хто знає цих чоловіків, що у них в голові?

[Антік]

Mulashka, звичайно що все буде добре. Найголовніше, треба налаштувати себе на позитив! Тоді депресій і криз ніяких ви не помітите!

[гра з вогнем]

Mulashka (10.10.2008, 14:59) писав:

Живемо ми у гуртожитку аспірантському і тут теж можна надивитися всякого. Як тільки зявляється малюк у чоловіка відразу зявляється купа роботи, його постійно немає вдома - жаліються усі мої сусідки.
з іншого боку нема чого жалітися. чоловіки вони ж теж люди. Ну що він зможе вам допомогти? ви ж їх не підпускаєте до СВОЄЇ дитини. тим більше вони прекрасно розуміють,що тепер все фінансове благополуччя та матеріальний стан родини залежить від них. Так що краще нехай вони седять біля Своїх дружин склавши руки і вірно дивляться вам у вічі?
чесно кажучи навіть не знаю, що відповісти самій собі.

1. сусідки швидш за все гризуть своїх чоловіків, щоб вони пошвидше захищалися, бо дитина, треба гроші й далі за списком. можливо чоловіки дійсно більше часу приділяють науці й роботі.
2. чоловік може допомогти, якщо його попросити. мій чоловік працює з дитиною на руках. бо я його прошу. якщо думати, що чоловік повинен читати думки або критикувати його дії з дитинкою, то не варто потім ображатися, що він не допомагає.
3. депресія часто буває пов"язна з гормональними змінами і тут нічого не вдієш.

[Mysterious]

Ми стали по-справжньому щасливі після народження доні. Звичайно до того ми жили добре,але це скорше була тільки романтика,А коли взнали,що нас скоро буде вже троє,то почали планувати жити по-сімейному. Наші стосунки стали міцнішими.Я відчуваю дуже сильну підтримку від чоловіка. Доня зміцнила нашу сім'ю.Ми щасливі батьки

[Світланkа]

Ми до народження доні жили разом 4 роки, і коли народилась дитина, то звісно, що теж все помінялося, але тільки у мене, бо я сижу з дитиною, а чоловік як жив, так і продовжує.Робота, пивко, більярд. Тут головне знайти правильний підхід, бути ніби дурнішою і водночас хитрішою. Я згідна з гра з вогнем, що чоловіки, як і всі люди, не вміють читати думок. Траба їм постійно говорити, що нам треба допомоготи. Знаю по собі, що деколи дарма чіпляюся до чоловіка, так би мовити перегинаю палку.Це теж не найкращим чином відбивається на відносинах.Але саме головне - це спільне бажання дійти злагоди, тоді всі проблеми розрішимі.