[Ляля]

Автор статьи:
Анатолий Шарий


В переходе возле станции метро сидит женщина неопределенного возраста. Ей можно дать с ходу и тридцать, и двадцать три, и сорок два. Волосы у женщины спутаны и грязны, голова опущена в скорби. Перед женщиной на заплеванном полу перехода лежит кулек. В кулек сердобольные граждане бросают деньги. И не бросали бы, да на руках женщина держит весомый «аргумент» в пользу того, что ей деньги просто необходимы. На руках у женщины спит ребенок лет двух. Он в грязной шапочке, бывшей когда-то белой, в спортивном костюмчике. Переход – место достаточно оживленное. И течет нескончаемым потоком людская толпа, и звенит мелочь в кульке, и шуршат купюры.

Я ходил мимо женщины около месяца. Я догадывался, кому уходят деньги, жертвуемые многочисленными прохожими. Уж сколько говорено, сколько написано, но народ наш такой – жалостливый. Жалостливый, до слез. Готов народ наш отдать последнюю рубашку свою, последние копейки из кармана вытряхнуть. Подал такому «несчастному» – и чувствуешь, что у тебя все еще не так плохо. Помог, вроде бы как. Хорошее дело сделал…

Я ходил мимо попрошайки месяц. Не подавал, так как не хотел, чтобы на мои деньги какой-нибудь негодяй купил себе кирпича одну штуку, да вставил в стену нового дома-дворца своего. Пускай будет дыра у него в стене, у негодяя этого. Не будет кирпича от меня. Но, судя по тому, как попрошайке подавали, хозяин ее имел уже несколько домов-дворцов.

Ну и попрошайке что-то перепадает, конечно. Бутылка водки на вечер, да шаурма. Хозяева таких «точек» попрошайничества имеют немало, но отличаются жадностью. И жестокостью. На том и держится их супердоходный бизнес. На деньгах да на страхе. Никто из опускающих монетку в кулечек не знает, что «встать» на место возле Владимирского собора невозможно, а хождение по вагонам метро с уныло-тягучим «простите, что я до вас обращаюся» стоит от 20 долларов в день. Или – знает? В таком случае – знает, но подает?

Никто из добряков, жертвующих «мадонне с младенцем», не задумывается над еще одним вопросом. Над одним несоответствием, буквально бросающимся в глаза. Спустя месяц хождения мимо попрошайки меня вдруг как током ударило, и я, остановившись в многолюдном переходе, уставился на малыша, одетого в неизменно-грязный спортивный костюмчик. Я понял, что именно казалось мне «неправильным», если можно назвать «правильным» уже само нахождение ребенка в грязном подземном переходе с утра до вечера. Ребенок спал. Ни всхлипа, ни вскрика. Спал, уткнувшись личиком в колено той, кто представлялась его мамой. Попрошайка подняла на меня глаза. Наши взгляды встретились. Бьюсь об заклад, она поняла то, что понял я…

У кого из вас, уважаемые читатели, есть дети? Вспомните, как часто они спали в возрасте 1-2-3-х лет? Час, два, максимум три (не подряд) дневного сна, и снова – движение. За весь месяц каждодневного моего хождения по переходу я НИ РАЗУ не видел ребенка бодрствующим! Я смотрел на маленького человечка, уткнувшегося в колено «мамы», и страшное мое подозрение постепенно формировалось в твердую уверенность.
– Почему он спит все время? – спросил я, уставившись на ребенка.
Попрошайка сделала вид, что не расслышала. Она опустила глаза и закуталась в воротник потертой куртки. Я повторил вопрос. Женщина вновь подняла глаза. Она посмотрела куда-то за мою спину. Во взгляде ее явственно читалось усталое раздражение вперемешку с полнейшей отрешенностью. Я впервые видел подобный взгляд. Взгляд существа с другой планеты.
- Пошел на… – произнесла она одними губами.
– Почему он спит?! – я почти кричал…

Сзади кто-то положил руку мне на плечо. Я оглянулся. Мужчина с типичным лицом рабочего с близлежащего завода неодобрительно хмурил седые брови:
– Ты чего к ней пристал? Видишь – и так жизнь у нее… Эх… На вот, дочка, – мужик вытряхнул из своей огромной пятерни монетки.
Попрошайка перекрестилась, изобразив на лице смирение и вселенскую скорбь. Мужик убрал ручищу с моего плеча, побрел к выходу из перехода. Дома он расскажет, как защитил угнетенную, несчастную, обездоленную женщину от негодяя в дорогой дубленке.

Милиционер, подошедший ко мне в переходе на следующий день, выразился почти так же, как и его «подопечная» попрошайка. И на свой вопрос я получил исчерпывающее:
– Пошел в…
А ребенок спал…

Я позвонил знакомому. Это веселый и смешливый человек с глазами-маслинами. Он с горем пополам окончил три класса, и читает с трудом. Полное отсутствие образования не мешает ему передвигаться по улицам города на очень дорогих иномарках и жить в домике с бесчисленным количеством окон, башенок и балкончиков. Знакомый был весьма удивлен моей уверенностью в том, что весь без исключения подобный бизнес контролируют представители его национальности. Я узнал, что в Киеве попрошаек «держат» и молдаване, и украинцы. Причем, первые специализируются, в основном, на «инвалидах войны». Мы часто видим их на переходах и светофорах, снующими буквально под колесами машин. Мнимые афганцы «работают» также и в метрополитене.

Всевозможными «больными», хромыми и «приехавшими делать операцию» заведуют с равным успехом как украинцы, так и цыгане. Бизнес этот, несмотря на кажущуюся стихийность, четко организован. Курируется попрошайничество организованными преступными группировками, и деньги, брошенные полунищими прохожими в кулечек «обездоленного инвалида», уходят «наверх». Причем, настолько «наверх», что, узнай об этом сердобольный прохожий, он потерял бы сознание от удивления. Детей берут в «аренду» у семей алкоголиков, или попросту воруют. Но это все, что говорится, цветочки.
Мне нужно было получить ответ на вопрос – почему спит ребенок? И я его получил. Причем, мой знакомый цыган произнес фразу, повергнувшую меня в шок, вполне обыденно, спокойным голосом. Как о погоде сказал:
– Или под героином, или под водкой…
Я остолбенел. «Кто под героином? Кто – под водкой?!»
– Ребенок. Чтобы не кричал, не мешал. Ей с ним целый день сидеть, представляешь, как он надоесть может?

Для того чтобы ребенок спал весь день, его накачивают водкой. Или – наркотиками. Разумеется, что детский организм не способен справляться с таким шоком. И дети часто умирают. Самое страшное – иногда умирают днем, среди «рабочего дня». И мнимая мать должна досидеть с мертвым ребенком на руках до вечера. Таковы правила. И идут мимо прохожие, и бросают мелочь в кулек, и считают, что поступают благородно. Помогают «матери-одиночке»…

… На следующий день я стоял в переходе возле станции метро Л. Милиционера, ответившего мне вчера ругательством, не было видно. Я запасся журналистским удостоверением, и был готов к серьезному разговору. Но разговора не получилось. А получилось следующее…
У женщины на руках лежал ДРУГОЙ ребенок. Мои вопросы попрошайка попросту игнорировала с отрешенным лицом. Меня интересовали документы на ребенка, и, самое главное – где вчерашний малыш?

Попрошайка вопросы игнорировала, зато их не игнорировали торговки, стоявшие рядом. От женщины, торгующей трусиками, я узнал, что мне следует, мягко говоря, удалиться из перехода. К возгласам торговки подключились ее негодующие соседки по ремеслу. Следом за ними – прохожие преклонных лет. В общем, я был с позором выдворен из перехода. Оставалось одно – звонить 02 или искать милицейский патруль. Но милиция нашла меня сама. Сержант, любитель посылать в…, подошел ко мне и спросил документы. Я документы предоставил, и высказал свое мнение по поводу нахождения женщины с ребенком в переходе. Сержант со мною согласился, и… отправился звонить кому-то. Я стоял перед переходом, с полным ощущением того, что пытаюсь бороться с ветряными мельницами. Спустя несколько минут в переходе не было уже ни торговок, ни попрошайки со спящим ребенком…

Когда вы видите в метро ли, на улице ли женщин с детьми, просящих милостыню, задумайтесь, прежде чем ваша рука полезет за деньгами. Подумайте о том, что не будь вашего и сотен тысяч подаяний, и бизнес этот умер бы. Умер бы бизнес, а не дети, накачанные водкой или наркотиками. Не смотрите на спящего ребенка с умилением. Смотрите с ужасом. Ибо вы, прочитавшие эту статью, знаете теперь – почему спит ребенок…


Що ви про все це думаєте?

[гра з вогнем]

так, вони дають снодійні, заспокійливі, алкоголь. щоб дитя не заважало працювати. а ще у них поставлений голос.
міліцію викликати. якщо просять діти я пропоную їм піти зі мною у притулок - втікали :)
дивно чому міліція не реагує.

[MAVchik]

Ляля (25.9.2008, 22:57) писав:

Автор статьи:
Анатолий Шарий
Що ви про все це думаєте?

я вже зістрічала цю публікацію. можу сказати, що випадки такого бізнесу не поодинокі. Я за фахом соціальний педагог, і таких сімей які віддають дітей до такого"бізнесу" багато. А пораджу не подавати таким клієнтам. Якщо хтось скаже, "може в неї дійсно важка ситуація?". пропоную легкий метод перевірки, дайте її телефон соціальної служби, вони мають цілі центри для допомоги матерям які опинилися в скруті. і подивіться, чи скористається вона такою допомогою. якщо дійсно хочете допомогти зверніться до відповідних організацій, станьте донором крові, це буде набагато корисніше і ви знатимете кому конкретно ви допомагаєте.

[Сеструлька]

Подходит к моему мужу на работ сотрудик недавно(у него внук примерно возраста нашего сына)и говорит"мне такой совет дали хороший, помогает отлично, хочу поделиться. Надо дать ребенку 1/4 таблетки димедрола и он так спит хорошо, не мешает..."муж мой в шоке был, сказал,что мы и так справляемся:)

[гра з вогнем]

кажуть,що в америці дійсно дітиськам серйозні заспокіливі виписують тільки тому, що батьки просять.

а у нас, знаю, що ще досі мак розжований дають смоктати. що тут говорити :(

[Сонячна]

А тут і думати нічого - добре розкручений бізнес і ті замурзані діточки лиш гвинтики в ньому, хоч і малесенькі та дуже важливі, бо саме на них "купляються" добрі тьоті і дяді. Дітки глибоко скалічені ще з грудного віку.
На початку 90-х повально ходили по квартирах так звані "погорільці" і їм подібні. І мою оселю вони не оминули, просили грошей, бо страшно голодні і обдерті. Я запропонувала їм половинку хліба- вони відмовились, бо хліб буцім-то їм вже хтось дав, їм би щось до хліба. Взяли баночку з домашнім консервуванням так ніби зробили мені велику послугу. І знову ж таки почали клянчити "пару копійок" на одяг, бо холоди не за горами. Я запропонувала свій одяг, в якому вже не ходжу. Вони нехотячи покрутили речі в руках і сказали: "Таке ..мно запихни собі в .опу" і сміючись пішли.

[Teтянка]

Нещодавно була програма про це (з циклу "Речовий доказ"). Так там правильно сказали,що зупинити таке можуть тільки люди,коли ПЕРЕСТАНУТЬ подавати милостиню. А ще там розказували,чому не можна притянути до відповідальності таких мамаш. Виявляється,що треба заключення психіатра,що дитині це надає психологічної травми.А що можна взяти з немовляти?

[Сеструлька]

Тетянка (26.9.2008, 9:34) писав:

Нещодавно була програма про це (з циклу "Речовий доказ"). Так там правильно сказали,що зупинити таке можуть тільки люди,коли ПЕРЕСТАНУТЬ подавати милостиню. А ще там розказували,чому не можна притянути до відповідальності таких мамаш. Виявляється,що треба заключення психіатра,що дитині це надає психологічної травми.А що можна взяти з немовляти?

А я еще видела подобную передачу, там рассказывали.что это вообще не мамаши, просто тетки и утром перед выходом "на работу"им выдают детей, кому какой достанется(просто как подсобный материал), а вечером его надо сдать. Если что-то с ним случится, то она столько денег будет должна....

[kvito4ka]

Жах!я в шоці..

[Сонях]

я повністю погоджуюсь із Тетянкою, милостиня - то не благодійність, то потурання злочинності, всі ці міські жебраки - це просто банда шарлатанів, добре організована злочинна організація, звісно потрапляють туди і невинні люди, але своїми милостиннями ми допомагаємо, не тим бідним людям, а їх "баронам". до речі, коли при церкві циганам,-жебракам, замість милостині запропонували їм гроші заробити, поприбирати територію, то вони відмовились...

[Анета]

Це просто жах. А я знаю такий випадок, що сім"я наркоманів свою малечу поїли відваром маку, від чого ця дитина також постійно спала. І запізно їх позбавили батьківських прав, бо здоров"ю дитині вони зашкодили, і дитина залишилася інвалідом на все життя.

[таня23]

Я завжди стараюся дати якусь копійчину попрошайкам,бо серед сотні шахраїв найдеться десяток-другий таких ,яким ці гроші потрібні і що не давати нікому?В Біблії сказано давати бідним, а не вираховувати хто з них хворий , а хто шахрай.Зараз такий час ,що хто завгодно може опинитися з прстягнутою рукою.Бог є на світі і ті гроші,що зібрані злочинним попрошайництвом , для бізнесу і розкоші ,рано чи пізно вилізуть тим нікчемам боком.Можливо через таких людей як я і розвивається той бізнес,але я не можу пройти мимо дитини,нехай їй перепаде десята доля заробітку ,але ж це вже щось, а інакше вона просто помре.Всі колись за все будуть відповідати і дійде черга і до тих,яким піднялася рука дати дитині горілку чи наркотики,чи ще гірше навмисно зробити її калікою,щоб більше кидали.
Але я завжди кажу ,що краще сто разів дати,ніж один раз попросити.

[Gelsominka]

Колись теж жаліла таких людей . Не задамувалася особливо , чи це потреба , чи бізнес. Чула також і за цілі угрупування , які на таких жебраках гроші шалені заробляють , але чомусь важко було повірити , що на такому можуть бізнес крутити . А от коли вже моя подруга ( навчалася в медичному ) розказала , як вони тих дітей накачують , от тоді і звернула увагу , що дійсно , діти сплять безпробудно . Жахливо просто , що таких невинних маленьких ангелочків , просто використовують , як якийсь непотріб . Душа просто болить

[Ясна]

на маршруті нашого трамваю ходив юнак із гармошкою. Ми з малою завжди йому щось давали.
А недавно зустріли його знову в трамваї. Уже не попрошайкою а кондуктором.
Мені чомусь стало дуже радісно на душі.

[kukla]

Ця стаття дійсно говорить про страшну реальність... рідко коли "попрошайки" просяь для себе...
особисто я бачила таке:
було то років 7 назад... і мене це вбило! 6 ранку...центр міста (хто не з Луцька... вкажу, що у центрі міста є Собор..біля якого завжди повно жебраків..хворих..знедолених людей...) Під самісінький Собор під"їхала дорога іномарка... вся така крута..з чорним затемненим склом... з іномарки виліз..як би то сказати..такий собі пельмень розміру слона..і винув із заднього сидіння пошарпану бабусю... всадим під собором з якоюсь картонною коробкою і поїхав... ось така заробітчанка!!!!

вже в іншому районі міста...як ходила в художню школу...то постійно бачила малих циганчат... таких обірданих..нещасних... (мені тоді років 11-12 було)..і циганчата мого віку були... я дивилась на це страшно..постійно уявляла, як би було, якби я опинилась на їх місці... в художку я йшла на 15 годин... уроки там закінчувались десь в 19... зазвичай мене забирав тато на машині..а як в нього не виходило..то забирала мама моєї подрги...(приходила за дочкою і забирала... і ми разом ішли пішки додому)..і оце одного разу тьоті Тані (мама моєї подруги Іри) траба було ще в магазин..в супермаркет..ясна річ, що і ми з ІРою теж пішли.. і кого я зустріла в супермаркеті? Двох циганчат! Тільки вже з мамою! Вони ходили з возиком, де були гарно складені кілька палок ковбаси... червона ікра... горілка... і т.д. гарно значить дітки підзаробили... буде вечеря... я дивилась не це як баран на нові ворота! і ніяк не могла зрозуміти..чому вони, якщо купують собі стільки всього..сидять і просять гроші...

ось так... страшно....
колись ще передача була по ОРТ..і по СТБ про те..який це крутий бінес - жебракування....

[Дашка]

Я ніколи не даю попрошайкам гроші,тільки якщо є діти,і поблизу магазин,то йду і купляю якесь печево,чи банан......і даю тій дитинці.Я впевнена,що серед тих всіх попрошайок не знайдеться ні одна людина,в якої дійсно скрута,і вона пішла просити.Це є бізнес,і всі місця там забиті,а ви попробуйте зараз піти і встати десь з простягнутою рукою,та вас за 5 хв. виженуть,ще й так наїдуть,що тікати будете,або в кращому випадку заставлять платити якісь проценти.Це все шахрайство,ще й з єксплуатацією неповнолітніх дітей,і воно повинно каратись законом,а яка може бути мова про закон,якщо наша добра міліція має з того бізнесу свій процент.І взагалі,якщо людині потрібна допомога,вона може звернутись в якусь організацію,де їй і допоможуть.Наприклад в мому дворі є карітас,то туди бідні люди толпами ходять,їх там годують,ще й торби з їжою до дому дають,одягом забезпечують,діток памперсами,сумішами,йди і бери!!!

[Naya]

І я принципово не подаю ніякої милостині.
Вважаю, що цим самим мотивую злочинців використовувати дітей.
Колись йшла з супермаркету через парк, і хлопчина років 5-6 почав просити гроші, бо хоче їсти. Я запропонувала йому свіжу булочку - якраз купила ще теплі, свіженькі. А він почав втікати. Хотів би їсти - втікав би?
Потім почала спостерігати: він почав в інших просити, а неподалік побачила "колегу" - хлопця років 17-18, який тримався осторонь і контролював малого. З того всього я присіла на лавку, щоб поспостерігати. Малий просив, але коли пропонували щось крім грошей - втікав. А старший ходив кругами, та тримався осторонь. Потім вони помітили мене і пішли.
Таке зло взяло. Або справді бізнес, або нарколига малого використовував, тому не хочу мати хоч якесь відношення до цього зла.
Дехто каже, що то не його справа - його спарва - то зробити добро і дати гроші, а як ними розпорядяться - то не його справа. Але як на мене, це просто самообман.

[martynka]

недавно з чоловіком на Закарпатті були. Біля кіоску підходить до нас мале циганча і ну просити: "Тьотя, дай, тьотя дай!" Так надоїв, що я вирішила дати пару копійок, які в кишені були, аби відчепився. Так за 5 хвилин на вокзалі те ж саме мале підходить знову до нас і давай тої самої: "Тьотя, дай...." Коли ми стали пояснювати, що щойно дали йому копійки, той наче не розумів нашої мови, а все скиглив "Тьотя, дай.....!" Чоловік вже досить злосно відігнав його. Так малий пішов на лавку до сестрички,яка якраз обід з торби витягувала: борщик в слоїку, булочки, ковбаску... І було тих наїдків стільки, що певне на всю сімю їхню немаленьку вистачило.


А ще подруга розповідала. Не про дітей, але про попрошайок також.
Якогось дня до них на подвіря зайшов чоловік років 35-40 і став просити, мовляв гроші потрібні... на що вже не памятаю. Батько подруги запропонував йому підзаробити, мовляв чоловік молодий, не хворий з виду. От, каже, нині родиною копати картоплю йдемо. Ходи з нами, допоможеш, а я тобі заплачу і пообідаєш в нас добре. На що у відповідь отримав "Я шо, на дурного подібний?!" Отак попрошай пішов далі. Він же не дурний справжньою працею заробляти!!!

[kukla]

martynka, ото дійно..дурний, аби чесно заробляти...
одразу згадала схожу історію.. до моєї бабусі якось подзвонили в двері - жінка з дитинкою на руках рочків трьох..і ну просити гроші... на їжу..на одяг малечі... поривалась зайти..але бабуся не пустила...сказала почекати за дверима...
спакувала в кульок хліб..печиво якесь..банку варення (бо постійно робить консервації...) і лашки всякі дитячі... шкода було викидати, як я виросла... то якраз речі на 3-4 роки були... от бабуся цей пакет і віддала жінці...і швидко закрила двері...
а десь через годину виходить бабуся на двір..кудись їй там треба було.. а той пакет валяється прямо перед під"їзом..всі речі розкидані...хліб валяється...
отак вони їсти і одягатись хотіли..
їм нічого крім грошей не треба було...
але дійсно..то не кожен раз..просто на такі випадки ми частіше звертаємо увагу... а бувають же дійсно злидні в людини...

[Флокса]

У мене лише раз виникла ситуація, коли я повірила жебракам, що моя "копійка" їм чимось допоможе.
Йшла я собі вулицею, погляд мій зупинився на жінці (нормально вдягнутою), яка сиділа на бордюрі з протягнутою рукою. У неї сльози текли рікою (таке зіграть навіть актори не зможуть), плакала вона навзрид. Я спитала: "Що сталось?", а вона від сліз і розпачу не могла і слова мовить. Впевнена, що так "зіграть на публіку" неможливо. Я їй повірила. Єдиний раз за все життя.