Допомога
Дитину ми хотіли дуже-дуже. Завагітніла я десь через 7-8 місяців регулярних старань. Вагітність проходила прекрасно - ніякого токсикозу,тошноти,загрози-нічого цього не було. Десь на 27 тиждні мені поставили по даним УЗД сідничне передлежання,і лікар порадила комплекс вправ,щоб дитинка повернулась на голівку.Це для мене була неприєма новина,бо я дуже хотіла нарождувати сама,а в такому випадку це було неможливо. Я все старанно виконувала і мої зусилля не пройшли дарма,дитина повернулася. Роди назначили на 1.03.08,але в мене було відчуття,що народжу пізніше,я все сміялася що дитинка народиться на 8 березня і буде у неї подвійне свято.
02.03. - З лікарем я вже домовилась,і якщо щось він сказав обов"язково дзвонити. В роддом мене не направляв передчасно,бо я живу біля роддому,то він сказав що навіть якщо будуть часті перейми,то я все одно встигну - або він до мене прийде. На цьому посміялись і розійшлися.
05.03-подзвонила мама і сказала - дивися щоб все було зібрано,бо завтра будеш родити. Я здивувалась,але сказала - на переживай,в мене все вже готове.
06.03- зранку відійшли води,я подзвонила до лікаря,і він сказав приходити з торбами. Прийшла,все як положено-клізма,огляд. Шийка ще закрита. Пішла в палату,мала окрему і була сама,сижу жду. Нічого не болить,а води потроху підтікають. Пройшло трохи часу,може 2 год,може більше,не пам"ятаю,а у мене без змін.Прийшов лікар,повів на крісло - шийка на 1,5 пальці. Акушерка щось вколола,і я вернулась в палату. Приїхав чоловік,у нас були партнерські пологи,переляканий,питає як я? А мене зовсім нічого не болить. Ждемо. Вже вечір,помінялась зміна акушерок і лікарів,а я все жду і жду,а схваток все нема і нема. Мій лікар додому не поїхав,був зі мною. Водив мене на крісло,оглядав ,а шийка відкривалась дуже повільно. Я переживала,бо води відійшли вже більше 12 год назад,а я не народжую. Лікар сказав не хвилюватись,у нього все під контролем,і з дитинкою все добре. Мені знову щось вкололи,і через деякий час почались перейми. Мучилась я з тими переймами до 3 год ранку,а шийка за весь цей час відкрилась тільки на 2.5 пальці. Лікар вирішив мене не мучити,дав мені укол,щоб я заснула і сказав що зранку я прокинусь і народжу.
07.03 - не буду довго описувати,а коротко скажу - шийка у мене так і не відкрилася. Робили стимуляцію під перидуральною анестезією - нічого. Десь біля 12.00 апарати почали фіксувати нестабільне серцебиття плоду,і лікар сказав "ТРЕБА ОПЕРУВАТИ" . Ці слова я не забуду,не можу передати свій стан. Коли я лягла на операційний стіл,мене аж підкидало,я дуже боялася за дитину. Оперували під загальним наркозом,бо місцевий мене не брав добре і я реагувала.
Прийшла до себе від того,що не маю чим дихати. Чую голоси,а подати знак що задихаюсь не можу. Потім чую - вона моргає,відсмоктуй швидко,і ось я зробила глибокий вдох.Мені сказали,що у мене дівчинка 3500,і 52см. Питаю чи все добре,ніхто нічого не каже,сказали,що прийде педіатр і все розкаже. Я щаслива,в мене донечка.... І от прийшла педіатр. По виразу обличчя,я зрозуміла що щось не так.... Дитина в реанімації,асфіксія,аспірація водами... Пневмонія....Дитина заінтубовона,бо сама не дихає..... В мене все поплило перед очима,встати я не можу,бо після операції пройшло тільки 5 год, хоча б глянути на неї,доторкнутися . Плачу,дзвоню до чоловіка,він прийшов,його пустили до дитини... Прийшов до мене,плачемо вже разом... Не пам"ятаю як пройшла ніч,я дуже хотіла встати і піти до донечки. Нарешті ранок,мені чоловік допоміг встати,і ми разом пішли до нашої доні. Побачене мене просто шокувало- моя малеча,вся під якимись системами,всюди трубки... жах... Я знову плачу,а вона манюпа дивиться на мене таким безпомічним поглядом.... А чим я можу тобі допомогти,донечко? Я б сама лягла на твоє місце,хай би мене різали ,кололи,вбивали, тільки щоб ти так не мучилась.
Нас з чоловіком вигнали,бо в реанімації довго бути не можна. Я окремо,дитина окремо. На наступний день лікар реаніматолог викликав бригаду швидкої,щоб перевезти донечку в дит. лікарню. А мене залишали в роддомі! Дитина мала бути там сама,а я до неї поїду тільки через 5 днів,коли знімуть шов. Ну не так то було,я сказала або ви мене відпускаєте з дитиною,або я вас не питаю і їду сама. Мене відпустили. Я вже і забула що я після операції,ніякого болю,нічого я не відчувала,тільки біль від того,що не можу нічим помогти своїй дитині.
В дит. лікарні ми теж були окремо,я що три години носила дитині молочко,і мені дозволяли трошки біля неї побути. Так минув тиждень,я молилась ,стан дитини покращувався. Вона вже дихала сама,правда ще під кисневою маскою,але вже сама.Ще через деякий час і маску вже забрали,і ось до мене прийшов лікуючий лікар і сказав - Світлана,я тобі завтра віддаю дитину в палату,ще тиждень побудете тут,і потім додому. Моїй радості не було меж,адже мені прогнозували не менше 2-х місяців в лікарні.
Сижу в палаті,все прибрала,дитячі речі приготувала,жду на донечку. І ось ця мить,медсестра заносить маленький конвертик,і дає його мені. ЦЕ МОЯ ДОНЯ!!!!!! СОНЦЕ МОЄ,ЯК Я ЧЕКАЛА ЦІЄЇ МИТІ!!!!!!!! Я обняла свою дитинку,і щасливішої людини на ту хвилину не було в цілому світі!!!!!!!!!!!
Ми провели ще тиждень в лікарні і виписались додому. Моя доця росте здорова,і сподіваюсь вже забула все те що з нею було. Ми всі щиро молились,замовляли в церквах служби і Господь почув наші молитви. Після всього пережитого моя віра ще зміцніла,і я ніразу не нарікала на те,чому Бог допустив щоб так сталося. Не виню нікого,хоча мені всі казали,що винен лікар,бо треба було кесарити ще 6-го числа. Але я його не звинувачую,все так сталося,значить так мало бути,ми мали пройти таке випробовування.
Вибачте що довга розповідь
А сили і мужності мені надавала моя донечка. Коли вона була в реанімації,я жила від годування до годування. Знала що маю цідитись,маю віднести донечці молочко,щоб вона швидше виздоровлювала. Коли ми були вже разом,то я зрозуміла,що тепер нам не страшні ніякі проблеми,ми все подолаємо! 
- 
Але ви обоє молодці!!! 
