[Оленка]

Трохи дивні у мене думки і бажання, але я б хотіла б всиновити дитинку. Запитаєте чому? Тому що , коли бачу (здебільшого по телевізорі) маленьких, гарненьких діточок, які у цьому світі нікому не потрібні, то так їх шкода. Хочеться пригорнути і оточити їх любовю і турботою. Так, я маю двох донечок, я їх дуже люблю, але хочеться ще комусь подарувати справжню сімю. Чоловік категорично проти, каже що самі ще народимо. Але я хочу хоча б одненькій дитинці, яка нікому не потрібна, у якої нема ні мами, ні тата, дати радість і сімейне тепло.

Як ставитесь ви до такого питання?

[varvara]

Оленка (5.9.2008, 11:03) писав:

Трохи дивні у мене думки і бажання, але я б хотіла б всиновити дитинку. Запитаєте чому? Тому що , коли бачу (здебільшого по телевізорі) маленьких, гарненьких діточок, які у цьому світі нікому не потрібні, то так їх шкода. Хочеться пригорнути і оточити їх любовю і турботою. Так, я маю двох донечок, я їх дуже люблю, але хочеться ще комусь подарувати справжню сімю. Чоловік категорично проти, каже що самі ще народимо. Але я хочу хоча б одненькій дитинці, яка нікому не потрібна, у якої нема ні мами, ні тата, дати радість і сімейне тепло.

Як ставитесь ви до такого питання?

гарні наміри (сама така), але тут думать і думать, перед тим як зробить. По - перше, чоловік проти, по- друге, у вас є свої діти. Тож треба так все вимірять і продумать наперед....Це неймовірно відповідально. не дай Боже ще більше навредить тій дитинці. Але порив благородний, і якби матеріально ми з чоловіком моглиб це осилить, то напевно б взяли малятко .

[МанунА]

Ми з чоловіком це всерйоз обговорювали, і вирішили повернутись до цієї теми коли найменше підросте. Але тепер коли в нас буде третє, не впевнена що ми осилимо в матеріальному плані підняти на ноги ще прийомну дитинку...хоча бажання велике і в мене, і в чоловіка! Що з цього вийде покаже час і... матеріальна спроможність

[mary]

З молодшого віку мала подібні думки - думала, коли виросту обовязково всиновлю якусь дитинку. Але коли виросла, розумію, що трохи не спроможна цього зробити. Дитина - велика відповідальність. Маючи одну власну дитину я не маю достатньо часу щоб нею займатись. В більшості за нею доглядає або моя мама або невістка. Бо я вічно на роботі і вона ніколи не закінчується.
Для власної дитини треба багато любові, терпіння і часу, а для прийомної - ще більше. Тож на даний момент вимушена визнати що це мені не під силу ні фізично ні матеріально.

[Щасливий татусь]

Так, і ми про це вже неодноразово говорили, але тут більше я за, ніж жінка! Ні вона не проти, вона просто боїться, що дитина успаткує від біологічних батьків важкий харакер, буде неконтрольованою... тощо. Але якщо усиновлятимето чи удочирятимемо, то вже третю дитину і то через кілька років.

[Teтянка]

Дивно,але поки що 8 голосів-і всі могли б всиновити...а в коментарях-то ніхто не готовий.
Я часто задумувалась про дитячий будинок сімейного типу.Але мій чоловік цього ніколи не зрозуміє,тому я його навіть не посвячую в такі думки. А ще відвідували думки піти на роботу в дитячий будинок "Берізка"(він на моїй вулиці знаходиться,там дітки до трьох років)і покинути працювати на буржуїв-самодурів...Але то все так і залишилось думками,а до реалізації не дійшло...

[Щасливий татусь]

Тетянка (5.9.2008, 11:47) писав:

Дивно,але поки що 8 голосів-і всі могли б всиновити...а в коментарях-то ніхто не готовий.
Я часто задумувалась про дитячий будинок сімейного типу.Але мій чоловік цього ніколи не зрозуміє,тому я його навіть не посвячую в такі думки. А ще відвідували думки піти на роботу в дитячий будинок "Берізка"(він на моїй вулиці знаходиться,там дітки до трьох років)і покинути працювати на буржуїв-самодурів...Але то все так і залишилось думками,а до реалізації не дійшло...

Моя одногрупниця після того як відвідала тикий же заклад у Львові тиждень холи. постійно в сльозах, ніхто не міг її розрадити. Вона навіть збирала інститут кинути, кину все, щоб піти допомагати їм. Але пройшло два тижні вмовлянь і переконань і вона зблилася з того. Зараз таки допомагає чим може.

[Оленка]

Так , працювати у такому будинку, це мабуть найкращий варіант. Тому що водночас можна дарувати любов тим діткам, і не одному, а багатьом. А з іншої сторони це буде просто робота, і вдома буде чоловік і власні дітки.

[mary]

Допомога - це краще ніж нічого. Але я людина доволі сентиментальна і мяка по своїй натурі. Тому розумію що працювати в дит. будинку не змогла б. Не змогла б кожного дня бачити, як малесенькі діти чекають, що одного дня у них зявиться справжня мама. Це надто боляче, розуміти, що для всіх мамою, тією єдиною мамою, ти не станеш.

[Teтянка]

mary (5.9.2008, 12:01) писав:

Допомога - це краще ніж нічого. Але я людина доволі сентиментальна і мяка по своїй натурі. Тому розумію що працювати в дит. будинку не змогла б. Не змогла б кожного дня бачити, як малесенькі діти чекають, що одного дня у них зявиться справжня мама. Це надто боляче, розуміти, що для всіх мамою, тією єдиною мамою, ти не станеш.

Сентиментальність... Та після певного часу людина звикає до всього(згадайте спокій лікарів,коли ми до них зі своїми проблемами приходимо)...І це буде просто робота.І,дай Бог,щоб цю роботу люди виконували добросовісно.

[oksanocka]

колись ще ушколі у мене було бажання вирости й створити велику сім"зі своїх діток й усиновлених. Та у мене й зараз є таке таємнек бажання, та от мій чолів цього точно не підтримує. Тут він кпатегорично проти. Хоче лише своїх діток, а прийомних, боїться через спадковість. А я гадаю, що не в спадковості справа, а у вихованні.
Та мене у цьому мало хто підтримує, тож мрія так і залишиться мрією. А шкода. Уявіть якби в кожній сім"по одній прийомній дитинці у нас би не було сисиріток взагалі.

[ROMZES]

Щасливий татусь (5.9.2008, 11:46) писав:

Так, і ми про це вже неодноразово говорили, але тут більше я за, ніж жінка! Ні вона не проти, вона просто боїться, що дитина успаткує від біологічних батьків важкий харакер, буде неконтрольованою... тощо. Але якщо усиновлятимето чи удочирятимемо, то вже третю дитину і то через кілька років.

Майже така сама ситуація і в мене, маю бажання останню дитину всиновити, але поки що не вирішив яка ж по рахунку буде остання :D

Тетянка (5.9.2008, 11:47) писав:

Дивно,але поки що 8 голосів-і всі могли б всиновити...а в коментарях-то ніхто не готовий.
Я часто задумувалась про дитячий будинок сімейного типу.Але мій чоловік цього ніколи не зрозуміє,тому я його навіть не посвячую в такі думки. А ще відвідували думки піти на роботу в дитячий будинок "Берізка"(він на моїй вулиці знаходиться,там дітки до трьох років)і покинути працювати на буржуїв-самодурів...Але то все так і залишилось думками,а до реалізації не дійшло...

У дружини було таке бажання (дитбудинок сімейного типу) , але ось це я не дуже підтримав , бо не зможу уділити достатньо часу цій справі і вважаю що краще зовсім не робити чим робити як небуть, аось хоч одній нещасній душі подарувати тепло це по силам...

[Антік]

Однозначно, так! Мені завжди так шкода діток, які залишилися без батьків... А водночас скільки є подруж, які не можуть мати дітей, і при цьому не усиновлюють. Чому?

[Time Out]

Якби у мене не було власних дітей, однозначно б усиновила. Але дітки у мене, слава Богу, є. Поки що допомагаю чим можу діткам, передаю речі ( у нас у під"їзді збирають), планую наступного разу (перед Днем святого Миколая) поїхати туди. Хоча боюся, боюся цих оченят, боюся, що якась дитинка до мене підійде і назве мамою. Хоча знаю, колись я на це зважуся (але перед цим треба розширити житлову площу, бо в таку квартиру нам ніхто дитинку не дасть).
Тобто, хочу, певні плани є, але плани туманні. Нічого, я ще не стара. Ще все попереду.

[АМА]

Оленка (5.9.2008, 11:56) писав:

Так , працювати у такому будинку, це мабуть найкращий варіант. Тому що водночас можна дарувати любов тим діткам, і не одному, а багатьом. А з іншої сторони це буде просто робота, і вдома буде чоловік і власні дітки.

Моя мама працювала вихователем у дитбудинку 5 років, і повірте, це не просто робота. Не так це легко як здається на перший погляд. Насправді серце кров’ю обливається коли бачиш тих дітей, і кожного любиш і кожен особливий і кожному хочеться допомогти. А розірватись на шматки не можна. А коли вдома вже є чоловік і дітки, то вони вимагають до себе максимальної уваги. Треба ще мати дуже сильні нерви і просто купу сил, аби витримати то все морально. Мама часто розповідає про ті часи, і залишила дитбудинок саме тому, що просто не могла цього більше витримати, можете сказати, що це неправильно і т.д., але хто не пробував не зрозуміє.

[Сеструлька]

Я ответила, что могла бы...но это скорее могла бы, если бы не было своих, если бы я точно знала, что больше не забеременею, если бы денег было столько, сколько хочется. Ведь можно на что-то расчитывать, усыновить ребенка, а потом снова забеременеть и не раз и что тогда?...
А вообще была я в нашем "Солнышке"несколько раз, там дети до 3х лет находятся. И это ОЧЕНЬ страшно! И страшно не то,что дети смотрят и ждут когда их заберут, маленькие дети этого еще так не понимают и не ждут. Страшнее всего, что там они практически все больны и помочь им практически невозможно. Кто-то без ручек родился, кто-то с явнями уродствами на лице, кто-то с тяжёлой степенью б-ни дауна...на меня ужасное впечатление произвели дети с гидроцефалией: лежат маленькие детки, а голова в 2 раза больше, чем должна быть и вся прозрачноватая и глаза такие несчестные, тусклые...А еще там присутствует постоянный стойкий запах мочи и кала...а всё из-за того,что памперсов там нет, а рабочих рук мало и дети лежать мокрые и грязные. Средств естественно не хватает, поэтому одеты они плохо, игрушек мало и вообще выглядит это как длинный ряд клеток с детьми(потому что кровати с металлическими прутьями приставлены одна к другой). Короче чтоб работать там нужно мужество огромное, да и нужно уметь не принимать всё это близко к сердцу...мы после пребывания там были в шоке полнейшем...
А еще была у меня сотрудница, которая там работала, так ко всему вышесказанному еще рассказывала о том, как по ночам частенько приходят горе-родители алкаши и наркоманы, приходят явно не с дружескими намерениями и приходится постоянно милицию вызывать, да и охрана без дела не сидит, от них защищаться приходится серьезно...

[Ксюнка]

Так, в мене і були такі думки, коли ми планували і у нас не получалось.

[гра з вогнем]

завжди мріяла про дитячий будинок сімейного типу. чоловік ніби й не перечить, але не в захваті від цієї ідеї, каже: прийде час - подумаємо. я б дуже і дуже хотіла. але чоловік правий, перше треба впевнетися у тому, що дійсно зможемо допомогти більш ніж одній дитинці, що все добре у матеріальному плані.

пригадую, коли ми були на практиці в спеціалізованому інтернаті. дітиськи прибіжать, обліплять зверху до низу, такі масюпонькі. по маленьких навіть й не видно, що вони з психічними вадами.

одним словом- дуже хочу!

[Лина]

Усиновити (удочерити) дитя - це давня мрія як моя, так і мого чоловіка. Але до цього дійсно потрібно бути морально, фізично і фінансово підготовленим. У нас вже є дочка. Ми ду-у-же її любимо. Інколи я замислююся: чи зможу я полюбити також сильно дитину, яку не виношувала, не народжувала... Чи не буде вона згодом обділена моєю любов'ю? Так, цих діточок дуже жалко, серце кров'ю обливається, дивлячись на цих нещасних, і хочеться їм допомогти...
Недавно ми з дочкою попали в лікарню, там були діточки-відмовники. Вони були ще маленькі (близько року). Коли я на них дивилася, то окрім страху і жалості до них я, на жаль, нічого не відчувала, адже для того, щоб усиновити (удочерити) дитинку, її потрібно любити, і не менше, ніж свою рідну...

[Світланkа]

Я відповіла,що могла б усиновити.Я дуже часто думаю про це, та і раніше, ще до вагітності думала. Бо я теж коли дивлюсь на тих бідних діточок,то серце кров"ю обливається. Але чесно кажучи я не знаю чи змогла б я тепер так любити ту усиновлену дитину як свою рідну. Так,я дуже жалію дітей,які живуть в дит. будинках,але жалість то не любов. Тому поки я не буду знати що точно готова ,ніякого усиновлення робити не буду. Бо від того може бути ще гірше тій дитині,якщо я буду обділяти її в своїй любові.
Якщо б не мала власної дитини,то це питання навіть би не обговорювалось.