Допомога
Відправлено 08 серпень 2008 - 14:16
Під час вагітності собі мріяла що народжу доцю 17 липня. Ось і прийшло 17 число, а пологами навіть і не пахне….. Тоді подумалось що 24-го буде в сам раз, діло в тому що всі наші дати з чоловіком закінчуються на 4 або 7 (24 – моє день народження, 27 – його, 17 – синочка, 14 – дати знайомства і одруження, якраз ще однієї сімки не вистачає ;) ). Ось на дворі 24 липня – трошки щось ниє внизу животика, але знов не воно : ((( І чомусь малявочка починає себе дивно вести – менше рухається вдень а ввечері нірку в мамі риє і якось дивно здригається.
Стає страшно, адже на попередніх узд ставили фетоплацентарну недостатність і передчасне старіння плаценти. Домовляюся зі своєю акушеркою на огляд у лікаря на 25-те липня на ранок. Ох чує моє серце, що додому буду вертатися не сама 
Старшого синочка лишаю зі свекрухою, а чоловіку кажу « В разі чого я звякну ,а ти мені привезеш мої кульки з речима».Так от – огляд на кріслі показав що є невеличке розкриття – 2 пальці, але якщо узд покаже що все з плацентою ок то ми можемо повертатися додомцю. УЗД звісно нічого доброго не показало – мало того що ляля була в 39 тижнів по розмірам на 37-38, а плацента…. то ужас!!!
Вся в білих крапинках, то якісь там кальцинати які перешкоджають плаценті добре працювати (я потім бачила на власні очі – плацента то така штука як печінка і вся вона була як ніби з крапинками вапна, короче неприємне «зрєліщє»). Виявляється моєму сонечку в животику останнім часом погано поступали поживні речовини з крові і тому вона вдальнійшому народилася манюньою, як акушерка сказала «Ти з тих жінок які під час вагітності самі поправляються, а дитинку тримають на дієті )))»Після УЗД не виникало вже жодних запитань і треба було негайно родити. Я звичайно дуже розстроїлася, бо не хотіла ніякої стимуляції, але треба так треба… Виявляється я дарма переживала! Десь через пів години після спуску вод (а Ковальчук їх так легенько спустив що я і не помітила) в мене почалися перейми, відразу з інтервалом 5-6 хвилин, але зовсім не болючі. Приїхав чоловік з наготовленими пакетами (акушерка як побачила спитала чи я часом не на місяць до них прибула), і ми сіли в родзалі для сімейних пологів, роздумуючи і гадаючи коли все закінчиться. То була година 12, чоловік казав, що в годині четвертій-п»ятій вроджу, я щось сумнівалася і думала довше буде. Ох як ми були неправі! Перейми ставали все довшими, а інтервал меншим. Я ходила по залу, сміялася з чоловіком, не вірилось що то вже ТОЙ день
. Десь близько біля третьої години перейми стали з інтервалом 2-3 хвилини, але болю страшного я не відчувала, було зовсім терпимо, тільки от почалось сильне роздратування на всіх – на чоловіка, який говорив по телефону, на сусідку з сусідньої палати яка вже другу годину стогнала і кричала 
… І тут… після наступної перейми відчуваю, що починає тужити! Я в шоці що то ВЖЕ так скоро, як то так, мені ж навіть капельницю не робили (хоча хотіли, а не встигли 
). Одним словом в мене почались потуги, я одним роздратованим оком як глянула на чоловіка так і випалила – ВИЙДИ Сама не знаю чому, чи то підсвідомий страх що він буде бачити як мене ріжуть-зашивають, чи знервував його жалібний погляд і питання «Що,дуже болить?» 
Короче він вийшов, я швидко запригнула на то крісло без східців і чую припливи потуг, а біля мене тільки акушерка! Я в паніці! Питаю «Де лікар? Де неонатолог? Де всі???» Вона керує не тужитись, а тільки дихати. Як не тужитись, як воно само тужить і я вже відчуваю голівку між ногами??? Нарешті прийшла дитяча лікарка і санітарка, а лікаря нема… З тими «Не тужся, а просто дихай» я і вродила 
Дитина сама вилізла на волю. Всі відразу «Ой яка маленька, ой яка красуня, а яка крикуха, співачкою буде і т.д і т.п.», а я вже їх не слухаю а тільки очі дивляться за дитинкою, хочеться по швидше пригорнути і поцьомати 
Тут згадую за себе і питаю «Розрізи-розриви є?», «Ні, тільки тріщинка на губі, зараз лікар зашиє». НАРЕШТІ прийшов лікар! Зробив чистку (малоприємно я вам скажу, але мусь із-за тої плаценти) і зашивши сказав «Ню-ню, ви ще скажіть що тяжко родили». Потім впустили татка, він нас сфоткав з доцьою на тому дурнуватому кріслі без східців і десь через 15 хвилин мене переложили на кушетку щоб перший раз прикласти до циці дитинку Через 2 години перевели в палату від Антошки на третій поверх, і вже через якісь пів години я бігала по палаті «як молода» і розкладала свої клунки Всім майбутнім матусям щиро реально бажаю таких легких неболючих швидких пологів як у мене!!! Це було неперевершено. Через років десять думаю все повторити! ;) ;) ;)
Нехай доця росте здоровенькою , і нехай в її житті все буде так же легко і стрімко як при народженні.
Але ти не переживай, в тебе буде все ок ;)
- 
