[NaTa!]

Цитую афоризм:
"Зв'язок мати-дитина парадоксальний і в певному розумінні трагічний. Він вимагає від матері найбільшої любові, однак власне ця любов мусить допомогти дитині відлучитися від матері і стати повністю незалежною."

Тепер прошу вас поділитись думками. Справа в тому, що це можна сказати наболіла тема, але можливо це лише тому, що моє дитя ще маленьке і бачення моє одностороннє, тому мені цікава думка різних поколінь.
Почну з себе: я друга дитина з сім"ї де нас четверо, проте єдина донька, зараз заміжня і відчуваю певну відповідальність за маму (батько нажаль раптово помер рік назад), хоча мати живе з двома моїми братами. Пробачте, що нагружаю своїми проблемами, але хочеться аби ви зрозуміли суть мого питання. Так от мій чоловік чомусь вважає, що ми всі однаково відповідальні перед батьками (він з сім"ї де троє синів), а мама часто висловлює думку, що я маю ще й братів гуртувати, слідкувати за їхнім добробутом і т.ін. Так от я собі думаю для чого ж люди народжують дітей? Як на мене, то я народила крихітку, бо люблю свого чоловіка і хотіла аби в нас була спільна дитинка,наша кровинка - плід нашого взаємного кохання. І хоча я розумію, що діти мають дбати про батьків, та народжуючи дитину,я ж не інвестую своє майбутнє, інакше коли ж та дитинка має жити для себе, коли я помру чи що? І коли можна сказати, що прийшов вже той час, що батьки потребують нашої опіки? Напевно в кожного це індивідуально, але хотілось би почути ваші думки.

[МанунА]

Я вважаю що твій чоловік правий і ти з братами маєте однакову відповідальність перед матірю.А те що ваша мати навязує вам іншу думку це неправильно,тому що ростила вона усіх вас чотирьох, і таке відношення матері може породити безвідповідальність братів, яку вони можуть перенести в свої сім"ї.Любов і турбота про батьків не повинна залежати від статі, мол, ти жінка-для тебе це більш характерно.А гуртування братів, слідкування за їхнім добробутом не повинно йти всупереч інтересам ТВОЄЇ сім"ї.
Моя мама каже що потребуватиме моєї опіки коли буде старенькою і не зможе доглянути за собою сама.

[Щасливий татусь]

Народжувати - це сенс нашого життя! Ми народилися, щоб народити дітей! Але для цього шукаєму ту єдину люди з якою мріємо це зробити. Ще змалечку багато з нас мріє про свою сімю дітей! Дівчатка ще дуже маленькі бавляться в матері, - возять колясички з ляльками, ложать тих спати, годують... ще практино до кінця не усвідомлюючи в повній мірі своїх дій. Але вони вже майбутні матері. І з часом кожен з нас мріє виховувати влвсних дітей, ця думка приходить скоріше, ніж думка про майбітнього чоловіка чи жінку.
Приходить час і ми одружуємося і... народжуємо. Скільки? Питання особисте, хто як уявляє собі сімю і враховуючи можливості. Так, скільки би не було в сімю дітей але вони мають дбати, по своєму піклуватися про батьків, обох батьків, а не тільки тоді, коли одного зних уже немає. Це піклування в кожного по різному проявляється, але воно повинно бути і батьки повінні бачити, вічувати її. Прикладом такої опіки може бути один телефонний дзвінок на тиждень додому, запитати матері як справи, здоровя, сказати що ви її любете.
А щодо того, що ви ще й відповідальні за братів і маєте дбати й про їх добробут, я не поділяю думки вашою матері. Бо тут вже кожен сам за себе! Так, батьки мають привити дітям любов один до одного. Так вони повинні допомагати один одному в міру можливості, але це в мірі можливості і якщо хтось таки дійсно потребує цієї допомоги. Щоб ця допомога пішла на корись, і не було потім нарікань, типу "що ти лізеш до мене зі своїми настановами..."
У всякому разі у кожного з нас свій шлях і свої методи його досягнення, але звязок між братами і сестрами не повинен втрачатися.

[Viktoriya]

Дівчата, ви про що? Подивіться навколо, де ви бачили, щоб однаково турбувались всі діти? Та таке просто неможливо, чи ви ніколи не чули про судові справи з приводу спадщини, коли діти міряються хто більше допомагав?
Як на мене, то опитування і сама життєва ситуація дуже різні, навіщо народжують? Філософське питання, поки молоді, то - "плід кохання", а далі "плоди" підростають і якщо їх виховали на "ти мені - я тобі", то звичайно будуть проблеми і непорозуміння.
Конкретно, по ситуації, складно щось порадити. занадто мало інформації, якщо є бажання розкажіть докладніше.

[manana]

В нашому суспільстві чомусь існує така думка, що коли в сім"ї є брати і сестри, то сестри повинні бути розумнішими, поступливішими, дбати як ви кажете про "добробут родичів". Мені здається, що зараз вже не ті часи. Та й є різні ситуації в житті. Не може бути так , щоб один дбав, а іншим "по- цимбалах". Якщо ваші брати живуть з мамою, а ви окремо, то навпаки, вони повинні бути більш згуртованішими, як то кажуть тулитись до купки. Звичайно якщо виникають якісь проблеми і треба ваша допомога, то ви не можете відмовити.

[Teтянка]

Я в одній з тем ("Маленькі радощі") згадувала про поета Валерія Вінарського. На цю тему в нього є вірш:

ДОЛГ
Всю жизнь отдав ребенку своему,
не думайте,что он вам много должен:
вы просто отдавали долг тому,
кто жизнь свою на вас потратил тоже.


Нам небо одолжила жизнь и дол,
мы платим ей за это одолженье-
живя,мы возвращаем Жизни долг,
и тратим жизнь на Жизни продолженье.

Особисто я народжувала першу дитину тому,що вважала,що сім"я без дітей-це не сім"я і раз наважився взяти шлюб,то май сміливість мати дітей.

[Антік]

Діти - це квіти життя! Вони приносять щастя в кожну родину.
Якщо не народжувати, то для чого чи для кого жити? Знаю кілька людей, які не мають і не можуть мати дітей, це глибоко нещасні люди, в їхніх очах проглядається безвихідь і відчай.
А стосовно того, чи діти повинні допомагати батькам у майбутньому, то думаю, що можуть, якщо їм так підказує серце. Але насилу змушувати це робити - неправильно.

[Світла]

Я вважаю, що діти нам нічого не винні. Коли ми їх народжуємо, ми ж не думаємо, що вони МУСЯТЬ забезпечувати нас у старості? Принаймні я з такою позицією не зустрічалася. Я не можу сказати, що наш синочог, то "плід нашого кохання" і то виключна причина його народження - я завжди хотіла мати дітей, бо хотіла про них піклуватися, радіти їх успіхам, діти дають нам в житті набагато більше, ніж ми їм, навіть ще коли вони маленькі, вони дають нам сенс життя і багато радості :D
Щодо ситуації, хто скільки винен матері, і хто мусить згуртовувати сім"ю, нажаль, сказати нічого не можу - я - єдина дитина. Я ніколи не чула від моєї мами про те, що я їй щось винна. Хоча моя бабуся (у неї донька (моя мама) і син) своїм дітям, коли вони вдвох перед нею, весь час каже, що вони мусять один про одного піклуватися, а наодинці моїй мамі закидає, що вона , як жінка, мусить весь час доглядати за братом та його сім"єю (моя мама давно розлучена). Ось так... Подібних прикладів, нажаль, багато.

[NaTa!]

Viktoriya (2.7.2008, 11:24) писав:

Конкретно, по ситуації, складно щось порадити. занадто мало інформації, якщо є бажання розкажіть докладніше.

Не хочеться нагружати своїми проблемами, але в мене часто таке відчуття, що я запутуюсь в своїх поглядах і почуттях. В більшості це напевно тому, що в мене і чоловіка різні погляди на родинні відносини і тому часто не впевнена як же таки правильно.
Справа в тому, що післяя одруження ми 2,5 роки жили на кваритирі і вже добряче встигли привикнути до самостійного життя, а потім нам треба було швидко зїхати з пузом 8-ми місяців, а в мами була така можливість переселитись в сусідній будинок, вірніше гуртожиток. Там ми опинились в малосімейному гуртожитку (повноцінна однокімнатна квартира), а мама з двома синами в 2-х кімнатах, які переоборудувала і на кухню, і на прихожу і на спальню. Чесно кажучи я їм дуже вдячна, бо їхні умови набагато гірші і особливо мамі треба багато терпіння, але... мій коханий який вважає, що молода сімя має бути повністю незалежною і не терпить підконтрольності хоче дуже на квартиру. Тут і ще одне але: в звязку з певними судовими справами за обидві ці квартири жителів має бути як найбільше аби ми виграли справу та й взагалі я не впевнена, що ми потягнем квартиру з нашим карапузом і мамою в декреті. А якщо чесно, то саме в дома я почуваюсь як на квартирі... і крім того на день родичі-сусіди приходять разів 5-10, так, що мені здається, що ми живем разом. Отака життєва ситуація.
А нарахунок її причетності до опитування, то вона сама пряма. Мамі співчуваю і часто хотілось би помогти, а чоловік вважає, що "мол добре мати під боком доньку, яку можна експлуатувати, хай лоботряси помагають", хоча яка з мене з малою допомога, так попрати в машинці-автомат, посушити на вулиці і все. А ще мама нас дуже любить і часто пропонує (деколи навязливо) допомогу, що мене теж дратує. Наприклад йде на базар - "що купити?" я кажу нічого, а вона "а в вас то є... а то... " і потім приходить навючена і ділиться. Я розумію, що це прояв любові, але не доречний, бо це принижує мого чоловіка і він сердиться, а крім того я знаю, що їм і так не легко і в більшості живуть на кошти старшого брата, то треба ще нам аби хтось говорив що нас годує. Я завжди радо приймаю часті гостинці для донечки від бабусі, але ж не треба нам купляти продукти.
А відносно гуртування, то я завжди маю бути в курсі хто де і з ким відносно моїх братів. Молодший брат (йому буде 15) коли був малим, то тільки й чула "як щось зі мною станеться, то ти маєш його виховати" А мені тоді років 12-14 було, і зараз часто чую "допомагай мені його виховувати" от і розвинулось в мене почуття відповідальності за них. Ото вже поплакалась , може й не доречно, але можливо моє бачення однобоке, а зі сторони краще видно і хтось щось та й підкаже.

[Viktoriya]

NaTa!, я так розумію, що у вашого чоловіка немає братів-сестер? Тоді йому справді складно вас зрозуміти.
Щоб не принижувати його "достоинство", не варто розповідати йому ВСЕ про ваших рідних, про їх проблеми, хто був, що приніс, що купив. А з мамою варто поговорити, що братів потрібно було виховувати, поки поперек лавки лежали, а зараз вони вже дорослі люди і зовсім не потребують вашої опіки. Якщо їм буде потрібна ваша допомога, то вони самі попросять.

[NaTa!]

Viktoriya (3.7.2008, 17:07) писав:

NaTa!, я так розумію, що у вашого чоловіка немає братів-сестер? Тоді йому справді складно вас зрозуміти.
Щоб не принижувати його "достоинство", не варто розповідати йому ВСЕ про ваших рідних, про їх проблеми, хто був, що приніс, що купив. А з мамою варто поговорити, що братів потрібно було виховувати, поки поперек лавки лежали, а зараз вони вже дорослі люди і зовсім не потребують вашої опіки. Якщо їм буде потрібна ваша допомога, то вони самі попросять.

Дякую за увагу до моєї розповіді і пораду.

[Осока]

NaTa!,, Ваша життєва ситуація не з простих. Але в такій ситуації опинялись багато хто.
Думаю, щоб зрозуміти, як правильно діяти, треба "розібрати" цю ситуацію на більш прості стосунки.
Лінія поведінки з мамою. Лінія поведінки в братами. Лінія поведінки з чоловіком.
Колись одна молода, але мудра жінка, яка жила з мамою чоловіка, і мала непрості відносини з нею, мудро зауважила: "якщо ти не потребуєш сторонньої допомоги (грошей, догляду за дитиною, житлової площі, допомоги у побуті), то можеш вести себе незалежно, керуючись лише своїми хочу-не хочу. АЛЕ. Якщо така допомога тобі потрібна, і ти приймаєш її, то, будь ласка, зважай на інтереси (вибрики) того, хто тобі допомогає."
Тому, якщо допомога Вашої мами для Вас є суттєвою (не обов"язково в матеріальному сенсі), треба миритись, йти на поступки.
Що стосується братів, і позиції, що Ви маєте їм допомагати, то, думаю, це правильно. В цьому народна життєва мудрість. Виживає велика родина лише за умови підтримки одне одного.
У мене є брат. Я дуже люблю його. У нього є дуже багато проблем (в кого їх немає???) Я залюбки чим можу допомагаю йому, шкодуючи іноді про те, що не можу допомогти більше.
Щодо стосунків з чоловіком з приводу Вашої сім"ї, то зауважте, що Ваша сім"я, Ваші рідні - невід"ємна частинка Вас. Любити їх, звичайно, він не зобов"язаний, але виявляти повагу до них, і розуміти Вашу любов до них він повинен. І Ви не винні в тому, що у Вас ТАКІ мама і брати. Любіть їх такими, які вони є.
Та і невідомо ще, як життя складеться. Може, Ваші брати колись і Вам "у пригоді стануть"! :)

[Сонячна]

Дійсно нелегко, NaTa! Твоя мама ,мабуть, звикла все тягнути на своїх плечах і тебе намагається туди ж впрягти. Варто поговорити безпосередньо із братами, трішки їх "підвантажити", саме їх надійне чоловіче плече так необхідне матусі. Такі розмови будуть найкращою допомогою у вихованні.

[NaTa!]

Хочу подякувати всім за те, що "вислухали" і за поради. Приємно, що ви помітили те, про що я й не писала, значить зрозуміли. Хочу сказати, що життя моєї мами і справді не легке, бо вона ДУЖЕ багато несе на своїх тендітних жіночих плечах і це напевно вплинуло на її погляд на роль жінки. Я насправді люблю маму, бо вважаю її найкращою мамою, вона дуже витривала і сильна жінка, люблю братів і теж вважаю їх дуже хорошими, люблю і чоловіка і розумію, що якими би не були відносини з іншими рідними, я в першу чергу відповідальна за СВОЮ сім"ю. Осока я таки намагаюсь пояснити чоловікові, що є частинкою родини, недавно почула закид, що він одружувався зі мною, а не з моєю родиною, а я розумію, що в таких випадках треба брати в жони сироту. А ще нарахунок тої мудрої жінки воно таки так, але не так... Думаю, що навіть коли ми і не залежні від когось в даний момент, то не варто рвати відносини, особливо що стосується рідних, бо ж життя таке не передбачуване і не відомо чи завтра нам не прийдеться "пити воду з криниці в яку наплювали". Хочеться мати хороші відносини з усіма, але важко інколи знайти золоту серединку. Ще раз дякую усім.
Ну що ж можем і далі роздумувати над спонуками "Навіщо ми народжуємо дітей?"

[Сеструлька]

Конечно можно долго рассуждать на тему,что дети - это цветы жизни и что рожаем мы их не для того,чтоб было кому принести воды в старости, НО ухаживать и помогать им в старости наш прямой долг и я не понимаю как может быть иначе. И дело тут не в том,что нас ростили и мы обязаны отблагодарить, а просто в том,что по-другому нельзя. Конечно хорошо,когда состарившиеся родители живут себе потихоньку, пенсии как-то хватает, здоровье позволяет в магазин сходить, но бывает же и по другому. Моя бабушка уже почти год живет с моими родителями(а моя семья в ее квартире) и не дай Бог кому-то нести такую тяжелую ношу. Это(прошу прощения за столь прямые высказывания )и мокрые простыни и обгаженный пол и одежда и неузнавание близких, в том числе моей мамы, и было дело она уходила и ее сутками искали по больницам-милициям, и что она только не делала...и вот уже 2 недели она не встает с кровати и похоже,что сегодня началось воспаление легких. И тянет все это на себе моя мама, ну и папа немного. И куда ж денешься от этого, ведь это мать и выхода другого нет...Неизвестно как жизнь у кого повернется и что придется делать, но семья должна думать друг о друге и помогать по мере сил и нужды.
Мой единственный брат живет в России и если возникнет необходимость помогать моим родителями все ляжет на мои плечи и думаю муж мой меня в этом только поддержит.

[NaTa!]

Сеструлька (17.7.2008, 23:23) писав:

Конечно можно долго рассуждать на тему,что дети - это цветы жизни и что рожаем мы их не для того,чтоб было кому принести воды в старости, НО ухаживать и помогать им в старости наш прямой долг и я не понимаю как может быть иначе. И дело тут не в том,что нас ростили и мы обязаны отблагодарить, а просто в том,что по-другому нельзя. Конечно хорошо,когда состарившиеся родители живут себе потихоньку, пенсии как-то хватает, здоровье позволяет в магазин сходить, но бывает же и по другому. Моя бабушка уже почти год живет с моими родителями(а моя семья в ее квартире) и не дай Бог кому-то нести такую тяжелую ношу. Это(прошу прощения за столь прямые высказывания )и мокрые простыни и обгаженный пол и одежда и неузнавание близких, в том числе моей мамы, и было дело она уходила и ее сутками искали по больницам-милициям, и что она только не делала...и вот уже 2 недели она не встает с кровати и похоже,что сегодня началось воспаление легких. И тянет все это на себе моя мама, ну и папа немного. И куда ж денешься от этого, ведь это мать и выхода другого нет...Неизвестно как жизнь у кого повернется и что придется делать, но семья должна думать друг о друге и помогать по мере сил и нужды.
Мой единственный брат живет в России и если возникнет необходимость помогать моим родителями все ляжет на мои плечи и думаю муж мой меня в этом только поддержит.

Я знаєш згідна з твоїми роздумами про обовязок дітей, і в ситуації в якій твоя мама це дійсно важко і потрібно багато терпіння, але тут і насправді по іншому не можна, впевнена, що якби в нас така ситуація, не дай Бог, виникла мій чоловік теж би мене підтримував. Але от в житті часто ми зобовязані іншим не тільки коли в них такі крайні випадки, що по іншому не можна, а просто інші щось від на та й хочуть і тоді вже потрібне мистецтво правильно розтавити пріорітети.

[Сеструлька]

NaTa!, конечно, это ситуация крайняя. А в твоей ситуации думаю, что надо как-то поговорить с мамой, объяснить, что ее мальчики уже давно выросли и им не нужно бельше ни ее, ни тем более твое воспитание. Относительно помощи матери, то думаю она необходима хотя бы для того, чтоб матери приятно сделать, она ж для тебя многое делает. И не важно,что многое из того,что она делает тебе не нужно, приходится терпеть...

[NaTa!]

Сеструлька (22.7.2008, 15:01) писав:

Относительно помощи матери, то думаю она необходима хотя бы для того, чтоб матери приятно сделать, она ж для тебя многое делает. И не важно,что многое из того,что она делает тебе не нужно, приходится терпеть...

Останнім часом дещо переоцінюю ситуацію і розумію, що відмовляючись від маминої допомоги просто позбавляю її радості, бо одна біблійне правило говорить "блаженніше давати, а ніж брати". Те, що робить мама не то що не потрібно мені, це їй в "тягость" і мені просто сумління не дає потім спокою, бо не хочеться аби через мене хтось чимось важливим жертвував (окрім чоловіка, бо він нього хочеться така пожертва). Просто я вважаю, що одружуючись люди створюють сімю в якій зобовязані в першу чергу дбати одне про одного, а не "вішати" себе і свого партнера на плечі батьків чи то своїх чи партнера (таких прикладів теж хватає)

[Катінька]

Ми з чоловіком маєм таку думку . Діти - це Боже благословіння . І чим їх більше , тим краще !
Наш синочок народженний на радість батькам і для слави Божої !

[Сонячна]

Катінька (8.8.2008, 12:49) писав:

Ми з чоловіком маєм таку думку . Діти - це Боже благословіння . І чим їх більше , тим краще !

Такої думки притримувались ще наші прабабусі,а от сучасні батьки все більше і більше прораховують, планують... А ще є поширена думка, що парочка (хлопчик і дівчинка) - це межа всіх мрій і крапка.