Допомога
Почну з того, що у нас в сім’ї ненавмисно, само собою, склалася традиція: перша дитина( обов’язково дівчинка) завжди родилася в серпні і жінці, яка народжувала було 25 років. Так моя бабуся народилася в серпні, в 25 років родила мою маму, яка ,в свою чергу, теж в 25, родила мене, і знов в серпні. Я завжди хотіла продовжити цю традицію, проте склалося так, що в 25 я була ще незаміжня, і мої плани не виправдалися. Але, все рівно, дуже хотіла родити в серпні.
Заміж я вийшла в 26 років, в вересні.
Після весілля чоловік зразу хотів дитини, а я казала ще почекати. Проте, якщо народжувати в серпні, в листопаді треба було вже щось робити. От я і вирішила попробувати, вийде, завагітнію-то добре, а як ні-то ще почекаємо.І от 13 грудня, в мене затримка 1 день. Як зараз пам’ятаю, розповідаю про це подружці, а вона у відповідь «Ну то й що? Це ж тільки один день. Ніяка ти не вагітна.»
Послухала я її, але тест все ж таки купила. Прийшла додому , зробила і тут 2 полосочки! Сказати, що я була приголомшена, це нічого не сказати. Все зразу відійшло на другий план, головне, що я вагітна. Вагітність проходила дуже легко, ніяких токсикозів чи чогось такого не було. Мені дуже подобалося бути вагітною, ще й досі інколи сумую за тими часами. Дату родів мені ставили на 19 серпня, чому я була несказанно рада. По-перше таке свято велике, а по-друге в мене 20 серпня день народження. Єдине, що ми не знали-це стать дитини. Постійно на УЗД дитинка закривалася ніжками. Собі я звичайно відчувала, що це хлопчик, і вже з 4 місяця мені спливло ім’я Артем. Я відчувала , що це Артьомка , хоча до вагітності навіть не думала про це ім.’я. 19 серпня я так і не народила. І от наступив ранок 20-го – мій день народження. Чоловік з раненька поїхав за квітами і тортом, я встала, походила по квартирі і тут перша схватка. Причому дуже болюча і тривала. Я кличу маму (в нас були заплановані партнерські роди з мамою), ми починаємо засікати час і тривалість між схватками виходить менше хвилини. А де ж обіцяні перші не болючі схватки з перервою в 20 хвилин? В паніці дзвонимо до лікарки. А це неділя, в неї якраз випав вихідний і вона зібралася на шашлики. Їдьте в пологовий, каже, там подивляться, що до чого, і як треба, я під’їду. Як нас віз таксист, це окрема історія.
Він злякався більше за нас і тільки, напевне, молився, щоб встигнути мене довести вчасно. Адже схватки йшли одна за одною. Приїхали ми в пологовий, там нікого нема. Такий спокійний літній ранок, пів на десяту, сонечко лагідно посміхається, не палить як в червні, а вже таке трохи осіннє, ніхто не родить, от всі розслабилися і розійшлися. А тут я з своїми інтенсивними схватками. А ще зі мною мама і чоловік з величезною сумкою моїх речей. Навели ми їм кіпішу конкретно.
Зразу всі позбігалися. Поклали мене на крісло, а в мене вже наполовину все відкрилося. Терміново дзвонять лікарці, та, молодець, за 15-20 хвилин приїхала. Я якраз на клізмі за ширмою сиділа, а тут вона заходить. Я думаю, що робити. Якось некультурно з нею вітатися в такому становищі. Тим більше, вона мене не бачить. От чим я під час пологів переймалася! Піднялися ми в родзал. Лікарка мені каже ходити, а сама сіла поряд з мамою моєю і говорять. Тільки час від часу кричить « Ти де там затихла? Виходь!» Там просто крім род залу, ще маленька кімнатка була, ходити мені простору вистачало, от вони мене і гукали. Сказати, що мені було дуже боляче я не можу. Так, схватка стискала, але я , пам’ятаю, казала собі , що треба потерпіти і зараз відпустить. Коли нема схваток, то так добре, не болить нічого. Питається мене лікарка, коли води відійшли. Не знаю, кажу, я нічого не бачила. Ну то ми зараз їх проб’ємо.
Коли я побачила цей величезний крюк яким вона збиралася це робити, то злякалася не на жарт. Але назад ходу нема. Прийдеться терпіти. Отже залізла вона тим крюком мені всередину і каже, а вод нема, вони вже десь відійшли. До сих пір не знаю, коли це сталося. Може на клізмі, коли я так встидалася привітатися з лікаркою? І от, нарешті, вона каже лягай, родити будемо. Тут треба вже тужитися, а в мене це погано виходило. Мама збоку стоїть і кричить «Тужся, я вже голівку бачу.» А в мене не виходить, і голівка знов ховається. Так малий і гуляв туди-сюди кілька раз, бо його мамочка погано тужилася. Аж ось, нарешті, лікарка каже тужитися в останнє і в мене таке відчуття, що я зараз як гарбуз трісну. Це головка виходила. Далі малого витягнули і поклали мені на живіт. Було це 11.20 ранку. А я лежала і все хотіла подивитися на кого він подібний, а бачила лише тім’ячко. Потім його забрали важитися і вдягатися. Важили ми 3кг. рівно, зріст 49 см.
Отак я за 2 години родила своє сонечко. Тепер в нас один день народження на двох! А лікарка, ще й на шашлики встигла.
Бажаю щоб синочок ріс здоровим і щасливим !!!
