Відправлено 15 серпень 2010 - 15:19
Поки моє маленьке янголятко спить напишу про свої пологи. Після першої невдалої вагітності я дуже переживала за маля,але друга вагітність проходила спокійно. Я чомусь думала, що народжу скоріше. На 36 тиж. я домовилася з лікарем про пологи. З 37 тиж. я вже чекала на пологи,але все було тихо. З 38 тиж. почалися тренувальні перейми. І ось 40 тиж., я думала , що ось-ось буду народжувати, але це все були лише тренувальні. Я поїхала в пологовий до свого лікаря, щоб подивись, чи немає відкриття, шийка була повністю закрита. ПДП в мене була на 13.07.2010, лікар сказав, якщо до цієї дати не народжу, то 15.07 чекає мене з речами у ПБ. 15.07 я лягла в патологію на Мечнікова. 16.07 лікар оглянув мене на кріслі-це було дуже боляче,але терпимо, відкриття 4 см., сказав збиратися у роздал. В 12 год. дня я вже була там. Дальше час не пам'ятаю. Десь через пів години пробили води, я навіть нічого не відчула, і поставили капельницю і все почалося. Почались регулярні схватки з інтервалом 3-4 хв. і я почалась молитися, тому що біль одразу ж був досить сильний. Біля мене не було нікого, я була сама, і я тому дуже рада, тому що не хотілося нікого бачити і чути. Час від часу заходила акушерка та інколи лікар, дивився відкриття та слухав серцебиття дитини. Коли біль почав наростати-я попросила знеболююче. Біль наростав та інтервал скоротився до секунд. Кожну перейму я глибоко передихувала, так краще для дитини і легше для мами. Мені казали вдихати через ніс,а видихати ротом,хоча в цей момент я нічого не чула і вдихала і видихала ротом, мені так набагато краще допомагало. Пила воду, в роті та губи дуже пересихають від такого дихання. Весь час я лежала на боці і так дуже важко перенести перейму. Прийшов лікар і сказав, що вже повне відкриття, цьому я дуже зраділа. І ось почалися потуги. Це було щось! До цьго моменту я думала, що перейми дуже болючі,але коли треба було передихувати потуги, тоді я зрозуміла, що таке настоящий біль. Передихувати потуги мені було легше в такій позі:лежачи на боку рукою піднімала ногу до верху, якомога вище. Прийшов лікар і сказав, що дитина просувається добре(він це сказав з такою радістю. Як пізніше з'ясувалось, вони не думали, що він сам так скоро опуститься,тому що був великим хлопчиком). Нарешті мені дозволили тужитись(весь цей час я була на кріслі). Спочатку я тужилась не правильно, але через 1 потугу, я зрозуміла, що роблю не так. Я при потузі трішки повітря випускала через рот. На третю потугу лікар почав витискати дитину і я "поплила". Було таке відчуття, що під наркозом, але все відчуваю і нічим не можу поворухнути. Я почала сміятися і нести всякі дурниці. Показалась голівка і тут ще одна потуга, надріз,якого я нівіть не відчула, витискання і в 16:50 моє сонечко просто "вилетіло" з мене і його поклали мені на живіт. Боже мій,невже це мій синочок, невже це те щастя, якого ми так чекали! Дениско закричав на весь половий будинок і я відчула найбільше щастя в житті, щастя стати мамою! Синочка забрали важити і міряти- 57 см. 4.700 кг. І тут мене почали зашивати,було пару розривів та надріз. Боліло звичайно,але коли дивишся на своє маленьке чудо, то і біль притупляється. Мене зашили і дуууже сильно захотіла їсти,принерли якесь молочне і це була найсмачніша їжа на світі(мені так здалося в цей момент). Через кілька хвилин приклали синочка до грудей. Я подзвонила чоловікові та мамі. І ми залишилися вдвох. Синочок заснув,а я насолоджувалась щастям материнства. Ось так ми народились. Вибачте, якщо з помилками, але перечитувати немає часу,бо моє сонечко проснулось. Бажаю всім легких та щасливих пологів. :)