Допомога
До вагітності я важила 68кг за час вагітності трохи схудла, але в загальному набрала майже 74кг. Не було в мене ніяких таких забаганок “хочу те чи інше” ну і т.п. Дехто говорив, що я виглядала дуже акуратна з тим животіком.Відвідувала я жіночу консультацію, здавала всі аналізи, проходила ультразвукове – все чудово.
Прийшла пора домовлятись про пологи. Порадили мені на Раппопорта. Пішла туди, домовилась з лікарем акушером, він мені сказав що все добре, - прийти перед пологами за два тижні. ОК. Прийшла, він подивився на мій животік, попробував руками, каже, що добре, скоро народжувати. Але попри те, що все добре, понавиписував пілюль. Прийшла додому. Для чого, здивувалась я, якщо все добре? Сіла, поgooglлила. Е ні, думаю не буду я приймати на себе ту всю хімію, для чого мені скріплюючі матку препарати, якщо мені скоро народжувати, для чого мені обезболюючі, якщо нічого не болить?
Ще додам, що за час вагітності я багато прочитала літератури про пологи, сам процес, пологи вдома, пологи в старі часи, висаджування, ГВ, слінги. Неодноразово задумувалась про те, що я б теж хотіла народжувати вдома. Але. Не вдавалось мені домовитись з повитухами. Хтось кудись їде, хтось зайнятий. Ну, добре..
Похід до лікаря-акушера, остаточно направив мене в те русло. І я почала серйозно готуватись до пологів з чоловіком …. вдома. Звичайно ж з його великою підтримкою та згодою.
І так. Над ранком 29 жовтня почала нити спина. Сходила я по маленькій потребі і заснула знов. Потім ще раз і через деякий час ще. Зранку, як завжди, вдягнулась і пішла в 10:30 на роботу. Чоловік йде в 8:30. Спина нила, але коли рухалась це не відчувалось. Перед обідом, коли сходила в туалет, побачила виділення з розовато-червоними прожилками. Все добре, відходить пробка, значить чекати не довго. Я ходила з посмішкою і сяйвом в очах. В 13:00 ми з чоловіком, а ми працювали на одному підприємстві, зібрались на обід. Я попросилась, щоб після обіду вже не виходити, бо ниє спина. Дівчата посміялись, о-о-о, з того все починається. Після обіду я залишилась вдома, чоловік – на роботу. Спина нила все частіше, але тепер і внизу живота віддавалось. Згадала прочитане, що “якщо почнуться перейми – це буде не схоже на те, чого ви чекаєте…” Час від часу дзвонив чоловік. Я все ходила, намагалась прибрати в кімнаті. Час збігав дуже швидко. Здавалось, що недавно тільки прийшла з роботи, а тут вже й вечір. Хотіла якось записувати інтервал переймів, бо вони наставали все частіше, але розслабилась, подумала, що статистика тут ні до чого, ВСЕ йде так, як має бути – добре, “гармонійно, як і сама природа…” Ходила я лише між переймами, а під час них то лягала на лівий бік, то присядки біля того, на що можна спертись руками, то ставала на четвереньки. Іноді могла заставити себе походити, хоча в той момент сама не знала як і чого хочеться. Їсти, пити не хотілось нічого, по маленькій нужді ходила досить часто. З часом прийшла тошнота, розуміла що зі мною відбувається не панікувала, не було страху. Були добрі переживання. Потім прийшов з роботи чоловік. Його присутність була для мене душевним спокоєм, полегшенням. Він розтирав, гладив спину, коли це було потрібно. Приготував рушники, простирадла, все що потрібне. Я відчула як виходив водяний пузир, присівши над спеціально приготовленим відром, побачила як він лопнув, і полилась чиста ароматна солодка вода. Ось такі от води. Відразу ж після того я стала на коліна на підлозі, де приготував місце чоловік (він про це спитав мене, де стелити, де мені буде краще) і мене почало тужити. Перший і другий раз я намагалась стриматись, боялась, щоб не порватись, але на третій раз я потужилась. Коли попробувала і відчула голівоньку своїми пальцями(я не зрозуміла відразу що це голівонька
це підказав мій чоловік, що видно і волоссячко в нього чорне, як в мами) 20:30 народився наш маленький хлопчик Ромчик. Він вийшов такий чистенький, такий гарненький. Такий солодкий аромат тої малечі. Це просто ЧУДО ті новонароджені. Маля притримав татко на руках поки я вмостилась на ліжко. Пуповинку ми перерізали аж-аж пізніше. Я вмостилась, хлоп’ятко тато виклав животіком до мого животіка. Цицю цмакнув неохоче декілька раз, а потім довго роздивлявся свого тата, маму в приглушеному світлі. Далі тато взяв його на руки, я ще раз потужилась, вийшла плацента. Ми плаценту поставили в мішечок біля маленького. Потім я ще раз приклала маля до грудей, татко все прибрав. Обрізали пуповинку. Вага 3400г, ріст 52см. Після такого великого діла ми відсипались до ран ку.
Я не кричала від болю, його не було. Справді, був великий труд.
Тепер я всім розказую як наш малюк народився САМ.
Дякую Богу за золотого чоловіка і за Його ЧУДО.
Зараз нам 9 місяців. Ми здоровенькі, гамаємо цицю.
Я й сама іноді думаю, що якщо б він був не такий як він є 
, я б на такий крок не наважилась. Ну і те, що вагітність протікала без складнощів, теж дало свій плюс.
