Допомога
Відправлено 03 серпень 2010 - 23:16
Недовго думали, в листопаді почали мріяти про дитинку, в грудні була затримка, правда то ще не вагітність... Аж тут насичений січень: у мене сесія в Івано-Франківську, їздила щоранку о 7.00 68км в одну сторону два тижні поспіль, поверталась ввечері на крилах кохання до чоловіка 
не могла я ж його залишити, та й їзди туди якась година... Проте, з'явились якісь болі в грудях, іноді закачає... 
Чому б це? А потім з роботи відправили туди ж ще на два тижні, вже на курси підвищення кваліфікації. А тут і затримка, 31.01 тест показав дві полоски, а піти до лікаря навіть часу нема...їжджу. Ой, дівчата, ті курси повік не забуду 
Тошнило весь час, в газельках закачувало, та ще й в декреті засиділась з дітками так, що ті курси треба наново проходити... 
А 9.02 пішла до лікарки і як зараз пам'ятаюті слова: таке маленьке там, зовсім крихітне, але вже є...
Вагітність протікала нормально, правда токсикоз мучив 4 місяці, але я ніколи не падала духом. Вранці стошнить-треба взяти себе в руки і поснідати, води з лимоном і т.д. Вже на16-му тижні почула рухи, а вперше побачила доню на УЗД двома днями опісля 19.04 Правда тоді лікар завагався й сказав нам з чоловіком, що то хлопчик
ПДП мені ставили на 5.10. Я вела активний спосіб життя, мені часто говорили, що як глянеш на мене зі спини-нізащо не повіриш, що то вагітна жінка буває такою енергійною. От і сумки в пологовий я не спішила пакувати...
І тут мені в голову прийшла геніальна ідея. До пологів залишалось майже три тижні, почувала я себе відмінно
Коротше кажучи, зібрала сімейну нараду(ми живемо з моїми батьками, в тата є машина) і повідомила, що поїду в Чернівці на Калинівський ринок по халат і тапочки та й решту причандалів для пологового. І хоча всі були проти, лише чоловік сміявся, що й там є пологовий, все-тави моя узяла і ми вирушили всі разом машиною. Не знаю звідки в мене було скільки сил, та ходила я по базарі з отакенним животиком десь з 8.00 до 14.00 і ніхто мене не міг звідти забрати
Мені ж треба було ще й коханому придбати щось на першу річницю весілля
Приїхали ми додому, була неділя. В понеділок в мене стався кишковий розлад
У вівторок я пішла до пологового поспілкуватись із лікарем, що мала приймати пологи. В середу прокинулась і відчула біль у спині, після обіду почались перші схватки, нерегулярні. Ми вирішили з чоловіком, що слід піти до мого гінеколога вранці. Але цілу ніч вони ставали все частішими, болючішими і я не спала всю ніч. Чоловік вранці поїхав на роботу, а мама мене заспокоювала, що то може ще не роди, мовляв поболить-і перестане, але до лікаря слід звернутись. Я прийняла душ і поїхала в жіночу консультацію. Моя лікарка лише глянула на мене-й з посмішкою сказала, що мені вже не сюди... 
Я зателефонувала чоловіку й сказала, що їду родити. А він працює не в місті, до наступного автобуса довго, то й побіг до траси і здолав ту відстань проти 1,5 звиклих год. за 40хв. Мене оглянула лікарка, сказала, що на палець лише відкриття, але на моє прохання додому вже не пустили. Була десята ранку, а до 18.00 мене постійно боліло, а відкриття було лише на два пальці... Підключили капальницю, інтевал між схватками був одна хвилина, я вже втрачала свідомість у тих проміжках, але дякувати Богу таки почула завітне: 5 ПАЛЬЦІВ! Ввечері 20.09 о 21.00 я народила свою Марічку, яка сама дала собі ім'я. Моя доня важила 3100г, а зріст її був 50см.
Дівчатка, я й досі пам'ятаю це незабутнє відчуття, коли мені на живіт поклали моє слизьке щастя. Я відразу забула, що було до того, мене зашили, привели в порядок,лікарка хвалила і казала, що я молодець, до нас пустили в родзал щасливого татуся...Ось так ми і стали батьками...
З того часу минуло майже три роки, та день, коли я стала матір'ю забути неможливо. У мене підростає вже синочок, та це зовсім інша історія пологів.
А всі мої рідні і досі кажуть, що я собі Марічку виходила в Чернівцях, вибираючи халат і тапочки...
!
