Допомога
Був дощовий день, а ми домовились зустрітись десь пообіді. Я довго думала, що вдягнути, як зачесатись і шо ж ми будемо робити. Коли приїхала на місце зустрічі, він стояв з білою трояндою (дізнався ж десь, шо це мої улюблені
). Далі гарна прогулянка і поцілунок на прощання 
..... І три щасливі рокиБерезень 2008 року. Він приїхав за мною, погуляти. Знову падав дощ.
Я кажу: куди поїдем?
Він: А куди хочеш?
Я: може в центр?
Він: ну..... там стільки народу... може на природу, біля озера посидимо, дощ зараз перестане...
Я: до озера, так до озера
Приїхали, сидимо на березі озера, красота.... І тут він дістає красиву коробочку з кольцом і каже ці чарівні слова "Ти станеш моєю дружиною?" Зі сльозами щастя на очах я сказала "Так".
9 серпня 2008. Весілля. Ми безмежно щасливі.
Цілий рік, я нию, шо хочу дітей, а він ниє, шо мені треба закінчити навчання.
12 серпня 2009. Їдемо на море.....Приїхали... затримка.
Купила тест, йду собі така спокійна, не вперше ж. Зробила, чекаю, дивлюсь, а там дві полоски. Вибігаю з ванни, дзвоню чоловіку. Кажу, шоб купив ше пару штук, бо я не вірю. Ввечері зробила ше один, позитивний. Я в шоці, сіла і плачу, а чоловік радіє, аж танцює
І це той шо не хтів дітей Пройшов мій шок і я почала насолоджуватись цим прекрасним станом. 
Від вагітності я балділа, не мала токсикозу, набряків, болів, перепадів настрою. І з величезним нетерпінням чекала появи нашого чуда. Речі для нього почала купувати ше на 3 місяці вагітності.
26 травня-ПДП наступило, а передвісників ніяких, 27..28- я починаю нервуватись, шо малюк до нас не хоче. 28-го цілий день настрій міняється. То зла, то добра. Нступила ніч, ми з чоловіком дивимся "Україна має талант"
. Вже 2 ночі, чоловік здався і почав засинати. 2.30-ми обоє почули якийсь хлопок.
Я кажу:
-вмене шось лопнуло
-я чув
-може то просто малий копнув?
-вставай, побачимо
-не хочу я вставати
-ну то як ми взнаєм чи то води?
Встаю.... і тут як полилось. Ура! Почалось!
Викликали швидку, взяли речі і в роддом як на свято. Приїхали-3.00год, оформились, оглянули, сказали відкриття- 1 палець, до 7 ранку рожу, переодяглись і в родзал.
Схваток нема, ми тішимся і фоткаємся.
В 5.00 пішла кров, я подзвонила лікарці, шо пора би їй приїхати. Прийшла акушерка, поставила капельницю, схваток то нема.
Приблизно о 7.00 приїхала моя лікарка і взяла мене на крісло, я так і потьопала з тою капельницею. Там я чуть не здуріла, болі були страшні(як мені здавалось), не знаю шо вона там робила. Потім почались схватки, я думала, шо то вже вони саме ТІ, але виявилось, шо до тих ше далеко. Вкололи знеболююче, яке ніфіга не знеболювало, я тільки між схватками засинала. Сказали, до 10.00 рожу.
Скватки вже неможливі, хожу по родзалу з капельницею. Чоловік поряд. Акушерочка(дуже хороша жіночка) мене старається відволікти. Приходить лікарка і каже лягти. Я лягла, а вона давай відкривати матку вручну, чекає схватку і відкриває.
От тоді можна було здуріти, я чоловіку ледь шию не скрутила і погризла троха годинник на руці . Таких підходів було 5 чи 6 і кожен раз я думала, шо на стіни полізу. Сказали, рожу до 12.00 . Я казала, хай ріжуть бо не витримаю. В 12.00 скзали, рожу до 14.00 . І тут, я почула заповітні слова лікарки "починаєм". Ніхто не вірив, шо я буду добре тужитись, бо ж ми цілу ніч не спали і вони бачили, яка я була вимучена. Але я так хотіла, шоб ті схватки закінчились, шо зібрала всі сили і малюк вийшов за три потуги. Яке ж то полегшення.......
Я почула його плач....мого синочка поклали біля мене, він зразу взявся за цицю, чоловік заплакав і я зрозуміла, шо таке щастя
Він народився 29 травня, о 12.50, 3650гр, 54 см. Перші дні я казала, шо ніколи більше не народжу. А тепер дивлюсь на то чудо і знаю, шо заради нього готова на все.
