[varvara]

Дівчата, мабуть ще рано в вас питать, як ви відноситеся до громадянського шлюбу сина чи дочки?-))) Тому запитаю так. Як ваші батьки ставилися чи ставляться до такого факту, що ви живете не зареєстровані? (звісно якщо такі є) От чому мене це цікавить . У мене старшій доньці 21 рік, вона живе з хлопцем однолітком, любоф-моркоф..купують меблі...облаштовують свій побут, але... Але ніхто і нігде не заїкається про шлюб, живуть да й живуть.... Я раніше категорично була проти, зараз наче змирилась, чи навіть за...ще не зрозуміла-))

___________

Повідомлення від модератора гра з вогнем

Велика схожа тема з опитуванням Чи жили ви разом до весілля

дотримуйтеся теми, окресленої першим дописом!

Цитата

як ви відноситеся до громадянського шлюбу сина чи дочки?
Як ваші батьки ставилися чи ставляться до такого факту, що ви живете не зареєстровані?

Все інше розглядатиметься як офтоп

[Mriyka]

varvara,
Мої батьки були проти однозначно, але сказали - вирішуй сама, вже доросла.
Тепер, коли вже маю гіркий досвід, то якби мала змогу повернути час назад, кіколи не погодилась би вже на громадянський шлюб!
І буду проти, щоб моя дитина жила у громадянському шлюбі!
Хоча чоловік каже, що це нормально, треба ж дізнатись про людину. Нормально, прожити 5-10 років , нажити майна, а потім розбігтись, а ще гірше піти у нове життя абсолютно з пустими руками....

[varvara]

Mriyka (22.7.2010, 17:00) писав:

varvara,
Мої батьки були проти однозначно, але сказали - вирішуй сама, вже доросла.
Тепер, коли вже маю гіркий досвід, то якби мала змогу повернути час назад, кіколи не погодилась би вже на громадянський шлюб!
І буду проти, щоб моя дитина жила у громадянському шлюбі!
Хоча чоловік каже, що це нормально, треба ж дізнатись про людину. Нормально, прожити 5-10 років , нажити майна, а потім розбігтись, а ще гірше піти у нове життя абсолютно з пустими руками....

Так, досвід то мабуть найцінніше наше надбання. Але знаєте мене дивує позиція дочки, як жінки, вона абсолютно не хоче заміж... А з цього яроблю висновки, що і планів як такових нема на майбутнє.. А для чого тоді це все..аби було зручно сексом займатися чи шо...Відстаю я від сучасної моралі-((

[Guchushka]

как по мне,это нормально.Я не думаю,что лучше чтобы поженились и развелись через пол года,как моя подруга.Люди должны привыкнуть друг к другу "обточить" все острые углы,а может Вашей дочери не понравится,что её молодой человек храпит ночью или носки грязный под кровать кидает и таких сюрпризов может быть море,пусть живут,как им нравится,а когда созреют узаконить свои отношения,вот тогда и время придёт.Просто я смотрю,что вы боитесь потерять купленную на общие деньги мебель ,тогда пусть заключают брачный контракт ,но как для меня это смешно ,наверное лучше потерять мебель и всё нажитое,чем портить себе жизнь разводами.

[Mriyka]

varvara,
Маю сестру ,їй 21 рік, вона навіть і не мріє про весілля. А для мене то була саме головне в житті. Марила білим платтям)))
Guchushka,
З одного боку дізнатись про недоліки свого партнера добре, але як же наші батьки одружувались раніше? Адже такого не було, щоб жили неодружені по 1-2-5-10 років? Гуляли разом, спілкувались... Мої живуть вже 27 років, все добре, слава Богу.

[oka]

Дочка може і мріє про одруження, але боїться про це казати. Бо хлопець, чи то чоловік нічого не каже, а вона боїться його втратити. Сказати мамі про свої мрії - то вона буде постійно питати "коли" і неполюбить того хлопця. Тож краще мовчати і робити вигляд що так і треба. Так жила моя двоюрідна сестра 7 років поки не розбіглися. Ні дітей, ні родини.
Хоча моя кума жили з чоловіком громданським шлюбом 4 роки, мали двох синів. Одружилися, щоб його не відправили до армії

[м@рійк@]

Guchushka (22.7.2010, 16:14) писав:

Люди должны привыкнуть друг к другу "обточить" все острые углы,а может Вашей дочери не понравится,что её молодой человек храпит ночью или носки грязный под кровать кидает и таких сюрпризов может быть море,пусть живут,как им нравится,а когда созреют узаконить свои отношения,вот тогда и время придёт.

Якщо дотримуватися такого принципу і жити зі вісіма своїми потенційними нареченими, можна так і не знайти того ідеального, який не розкидає носки, образно кажучи. Деякі сім'ї, які живуть у громадянському шлюбі по кілька років, так і не узаконюють шлюб, і, як правило, жінка не проти, а чоловік не хоче, йому і так добре.
Моя сестра двоюрідна жила із своїм хлопцем півроку до весілля, але у неї були проблеми із житлом, таке ще розумію.
І взагалі, на мою думку, який сенс у громадянському шлюбі? Просто не ставити штамп? Типу кохання не потребує печатки? Пожити разом і розійтися? То для чого купляти якесь майно?
Я однозначно проти громадянського шлюбу. І не тому, що старомодна, а тому, що не розумію смислу цього "шлюбу".

[Маруся]

Ми з чоловіком прожили до шлюбу 1рік і 6 міс. Це була велика притирка.Спочатку я була в шоці, що не можу вранці зайти в ванну і в туалет тоді, коли вздумається, бо обовязково він там зачинявся прям перед моїм носом. Також ми слухали різну музику і дивилися різні передачі та фільми. Були образи, що він зготував собі каву зранку, а мені ні і т.д.. А по поводу прання, уборки, то вже взагалі у нас були різні погляди. Спочатку ми показували своє недовольство, потім гризлися, розбігалися(по кімнатах, чи чоловік виходив на вулицю пар зпустити), а потім хтось один йшов на компроміс. Зараз кожен знає свої права та обовязки в сімї, і ці питання після шлюбу майже ніколи не піднімалися.
Тому вважаю, що люди що входять в шлюб не поживши разом можуть просто "разочароваться" в своїй другій половинці.
А шлюб без штампу, чи зі штампом то вибір кожної людини.

[Mas'ka]

Мені теж було 21, я жила з хлопцем (теперішнім своїм чоловіком), правда, тоді без планів на одруження взагалі. Жили разом - бо так було зручніше. Обоє працювали, ввечері хотілось побачитись, було зручніше приходити в один дім. Притирок не пригадую, власне, можливо частково через те, що спільного майбутнього не будували, тому вимог один одного не ставили.. а, може, ми люди такі. Правда, до того ми зустрічались кілька років і родичі не мали претензій, бо вважали, що на такому терміні вже не розходяться :)
Зараз якось мені дивно то згадувати, що я жила разом в громадянському шлюбі в такому юному віці без серйозних планів на майбутнє Не впевненна чи я б одобрила це для своєї дитини в такому формулюванні..

[liya]

Розкажу про двох сестер рідних:старшій 24р,напевно вже з 18 р. мріяла вийти заміж,мати дітей,не думає ні про що(добре,що хоч з не дуже хороших кандидатур,таки вийшла заміж за хорошого чоловіка):де взяти гроші на весілля,де жити,за що ростити дитину і т.д.,головне досягнута ціль(ну може я трохи і згущую фарби,але так приблизно виглядає зі сторони),і її 20річна сестра,в якої нема бажання виходити заміж до 25 років,а може і пізніше,їй головне самій доробитись до квартири(хоча б самій знімати),себе забезпечувати,щоб не залежати від батьків і чоловіка,досягти успіху в своїй сфері(вона модельєр),тому не виключає можливості громадянського шюбу.От так.Діти одних батьків,жили і виховувались в одинакових умовах ,а такі різні.
Думаю,дочці треба дити можливість приймати такі рішення самій.Так вона знатиме,що все тільки в її руках і за наслідки їй теж самій треба буде відповідати.А якщо вона знатиме,що завжди матиме підтримку від мами,то все у неї буде добре.

[Sweet one]

varvara (22.7.2010, 17:08) писав:

. Але знаєте мене дивує позиція дочки, як жінки, вона абсолютно не хоче заміж... А з цього яроблю висновки, що і планів як такових нема на майбутнє.. А для чого тоді це все..аби було зручно сексом займатися чи шо...Відстаю я від сучасної моралі-((

Розповім зі своєї позиції. Я познайомилася з чоловіком, коли мені було 18 років, йому-28. Майже одразу почали жити разом. І не для того, щоб займатися сексом,- для цього не було потреби, оскільки і так було окреме житло. Отак і живемо у громадянському шлюбі уже 15 років, і виховуємо 6- річного сина. І навіть собі не уявляю життя інакше. А до РАГСУ нам обом якось ніколи і не хотілося. Та й зараз, прочитавши вашу тему , задумалась над цим питанням. І відповідь моя буде така: "Ні, не хочу". Я не вважаю свою сім ю якоюсь неповноцінною від цього. У нас спільне житло, спільна дитина з нормальними записами у свідоцтві,спільні інтереси та спільне життя, засноване на повній довірі ( до речі, у тому, що чолвік не одружується лише тому, що йому зручно почуватися вільним- це не зовсім так. Це треба дивитися по людині. Бо усі різні. Я, наприклад, на 100 % впевнена у вірності свого за час спільного життя, хоча усіх його багаточисленних "коліжанок" до знайомства зі мною знаю. Я навіть з антресолей не викидувала ніколо фото з минулого, де є не лише ми вдвох.)
Ваша донька зараз ще занадто молода, щоб визначитися у тому, що буде для неї найкраще. Тому дозвольте їй зробити свій вибір, не тисніть. І, можливо, за кілька місяців ( а може й років) ви погуляєте і на її весіллі. Якби ж то штамп у паспорті вирішував усі життєві проблеми... І обручка на руці ще ніколи нікого не стримувала від хибних кроків . Основне- відчуття відповідальності за людину і ті стосунки, у яких живеш.

До речі, згадала ще дві сім ї наших друзів та знайомих, де люди живуть громадянським шлюбом уже багато років, маючи перший сумний досвід "офіційних" стосунків. Перша сім я- разом 12 років таких відносин і виховання 11- річного сина; друга- 20 (!) років ( їм зараз по 55) і в минулому спільне виховання дітей від перших шлюбів ( зараз діти уже дорослі і мають свої сім ї)

Повідомлення відредаговано юля77: 22 липень 2010 - 20:51

[Guchushka]

Вот и мы с мужем прожили 8 лет в гражданском браке,расписались только ради ребёнка.Неужели непонятно,что сам брак вообще нужен не нам а нашему государству и социуму,если люди любят друг друга зачем,какие-то штампы,свадьбы,когда мы уже научимся жить ради себя,а не ради людей которые могут косо на нас смотреть из-за наших поступков.

[Сонячна]

м@рійк@ (22.7.2010, 16:50) писав:

І взагалі, на мою думку, який сенс у громадянському шлюбі? Просто не ставити штамп? Типу кохання не потребує печатки? Пожити разом і розійтися? То для чого купляти якесь майно?
Я однозначно проти громадянського шлюбу. І не тому, що старомодна, а тому, що не розумію смислу цього "шлюбу".

А сенс "опечатаного" шлюбу ти розумієш? Типу штамп додає впевненості? Якщо шлюб законний, то розбігтись не передбачається? А з майном і при печатці проблем може виникнути ого-го!!!

[Sweet one]

Guchushka (22.7.2010, 22:02) писав:

,расписались только ради ребёнка..

а ми і цього не робили. Дитина знає, що у нього є тато і мама, питаннями громадянського шлюбу і їх відмінностями з традиційним поки у свої "6" не задається. Свідоцтво про народження у нас стандартне, адже сама добре знаю процедуру реєстрації- юридично це не проблема.

[Меїн]

Моя мама до громадянського мого шлюбу(жили 1 рік+0.5 готувались до одруження) ставилась вкрай негативно. У неї вкрай ідеалізована точка бачення світу: і все має бути так, щоб люди казали, яку вона хорошу доньку виховала. Коли вона дізналась, що я живу з хлопцем(а живу я в іншомі місті), то життя мені не давала. Та й одружились ми тільки через те, що вона мене дуже вже гризла. Одружуватись я не хотіла, бо була цілком самодостатньою, заробляла більше ніж мама з чоловіком разом взяті. Я не шкодую, що я вийшла заміж за цю людину, я шкодую лише про те, що зробила це зарано, бо після одруження змінюються пріоритети, ти менше думаєш про свій саморозвиток, а більше про розвиток сімї. І що я маю: рану в душі від вчинків моєї мами і роботу, яку ненавиджу. Тому, не кривдьте дітей і дайте їм можливість самим творити свою долю, навіть, якщо інколи, на вашу думку чи думку суспільства, вони щось роблять не так.

[відчайдушна домогосподарка]

Я пішла жити громадським шлюбом в 22.Йому було 30.В нього був досвід сімейного життя.Мама дуже переживала і казала,шо будь готова шо він не схоче жинячки ,а ти будеш всьо життя женщіна для досуга.І я дала термін рік поживу.Я ці рамки поставила для себе,йому нічого не казала.Але через 7 місяців він освідчився.І через півроку ми одружилися.В мене ніколи не було пунктика нарядити весільне плаття чи нарожати поскорше дітей.Але проинципово весілля хотілося.Я думаю люба жінка хоче,просто в силу різних чинників(часиіше навязаного "чоловіком":а яка різниця,а я тебе і так люблю,і т.д. і т.п.) погоджуються на пожитєєвий громадський шлюб.Просто треба поставити питання,ну якщо тобі всеодно,а я така старомодня Ганька,то давай поставимо цей штамп раді мене.Без бенкетів і урочистостей,в вівторок в загсі.???Переважно чоловіки мовчать.Значить ше є якісь причини.Стах загубити свободу,чи думають,що ставлення поміняється.Але це все отазка.Підсвідомо люди це роблять тому,як казав один мій знайомий"щоб легше ьуло спригнути."А коли ддіти,то тим більше краще не зволікати.Колись прийдуть друзі до допустим Івасика і попросять показати весільні фото батьків.А він скаже,та вони не одружені,бо тато не хотів.Чи шо дитині казати?Може це тупо залежати від суспільства,але тоді давате будем одягатися чорт зна як,чи пукати за столом?
Моя думка,є міра у всому.Шановна Варвара,дайте дочці пожити з тим хлопцем,але поговоріть,шо вона очікує від цього спільного життя?Скільки вона готова так жити?Бо не виключено,що почивуть до 28 і розбіжаться.І всі кращі роки віддасть непонятно кому.Одна моя знайома тоже так жила,він її пресував по повній,ні на дискотеку,ні подружок,ні малюватися,а потім виїхав по зеленій карті,а вона лишилася в депресії.Ні кола ні двора.Нічо з ним не бачила.Обсудіть цей нюанс теж з доньою.Я сподіваюся,що вона у вас розумниця,і дійсно йде жити з тим хлопцем з розрахунку придивитися і притертися до майбутнього чоловіка і батька дітей!

[Time Out]

У мого чоловіка є знайомий, яки жив з дівчиною у так званому громадянському шлюбі років 7-8, потім покинув її (чи вона таки його покинула) і одружився з іншою дівчиною, народили вони сина і живуть.
Якщо чоловік кохає саме цю жінку, хоче біти з нею все життя, народити і виховати дітей - він одружиться. Якщо громадянський шлюб - це лише етап на шляху до більш серйозних стосунків - нехай, хоча я противник таких "шлюбів". Але як показує практика - нце лише спосіб відчувати себе вільним - хочу живу, хочу покинув, клятву ж вірності ніхто не давав.
На дочку я б не тисла, але б спробувала поговорити з нею відверто, запитати її про її бажання, думки, розповіла б своє бачення.

[Оленка2008]

Напевно я дуже старомодна, та я противник громадянських шлюбів...
Хіба що, як перехідний період (десь між заручинами та весіллям).
Співжиття - це серйозний крок і не можна його розцінювати типу "я поживу трохи, не підійде - піду до іншого (чи іншої)".
Стосовно доньки, то вона має право сама вирішувати, як їй жити.
Якщо ж Ви не поділяєте її думку, то поговоріть з нею. Розкажіть про Ваше бачення ситуації, можливо і її думка зміниться.
Донька моєї коліжанки живе з хлопцем вже 4 роки і каже, що треба було одружуватись скоріше, на піку почуттів, а тепер вже якби і не має потреби. Всі звикли...

[lim]

Я завжди була проти, тощо в громадянському шлябі жінка завжди почуває себе дружиною і поводить себе так, а от чоловік однозначно вважається абсолютно неодруженим.

[Sweet one]

мамаПашіЖеніБогдана (23.7.2010, 0:47) писав:

Але як показує практика - нце лише спосіб відчувати себе вільним - хочу живу, хочу покинув, клятву ж вірності ніхто не давав.
.

Це залежить від свідомості самих людей. Бо штамп у паспорті нікого не вберіг від хибних проступків. Наприклад, я вже протягом 10 років є свідком "періодичних закидонів" 4 подружніх офіційних пар, які одружені по 15-25 років і мають спільних дітей. Але стабільно шукають пригод. І знаходять не лише пригоди, а й довготривалі стосунки на дві ( офіційну та неофіційну) сім ї. І на протязі не одного року ( навіть житло "неофіційній половині" орендують або купують)
Маю перед очима "свіжий" приклад своєї дуже хорошої знайомої. 19 -річна донька зустрічалася із хлопцем, півроку жили у громадянському шлюбі ( знімали квартиру, шукали і знаходили роботу). через півроку такого життя на них напосіли батьки, щоб одружувалися ( "бо їх донька не якась там...). Одружилися. І все. Чоловік вирішив, що дружина уже нікуди не дінеться ( а дівчинка насправді дуже гарна). Потім- несподівана вагітність, дівчинка вдома з дитиною ( у нього і батьків тепер теж свій постулат стосовно жінки- "Ти тепер замужня"), а чоловік, перебуваючи у твердій впевненості, що тепер "куди вона дінеться з підводної лодки" має гарну відмазку- "Я на роботі"( в той же час- не лише там, а й з друзями, на пиві чи ще десь-не будеш же його контролювати щогодини до пізньої ночі). Найцікавіше те, що під час перебування у неофіційних стосунках, він дуже боявся її втрати- поводив себе зовісм по іншому, для дому старався, шукав будь-які варіанти заробітку,будував плани... Найгірше те, що ця ситуація в надалі розвивається на моїх очах, і ця дівчинка неодноразово звертається за порадами, бо вже сама заплуталася і не знає, як бути далі. "Він таким не був... А я його все ще люблю." А у них уже дитинка є, яка перебуває у середовищі вічних розборок.

Люди, які розпочинають спільне життя - не важливо, офіційне чи ні, просто повинні пам ятати відомий вислів Сент-Екзюпері : "Ми відповідаємо за тих, кого приручили". Відчуття довіри і відповідальності за сім ю не дається автоматично разом із свідоцтвом про одруження.