Допомога
! Розповіла чоловікові, він був дуже щасливий, а мені якось все не вірилось, як виявилось не готова я ще була до таких кардинальних змін у житті, хоч дитинку дуже хотіла. Вагітність протікала дуже легко, ніякого токсикозу, тільки "нюх" дуже загострився, відчувала такі запахи, про які інші люди і не здогадувались :) В 12 тижнів пішла на УЗІ і мені одразу сказали, що "підозра на хлопчика", наступне УЗІ в 20 з чимось тижнів це підтвердило. За пологи я домовлялась на Мечнікова з Фединою, він мене двічі оглядав, все було ок. За декілька днів до пологів, я дізналась, що Федині тимчасово заборонили приймати пологи, на невідомий термін, і він передав мене Усику. Усик поглянув у мою обмінку і сказав дзвонити, як щось почнеться. Мене це добре вивело з рівноваги, але що поробиш...
Ніяких предвісників чи тренувальних схваток в мене не було. ПДР ставили на 3 серпня, отож 2-го ввечері в мене щось більш ніж звичайно розболілась спина, але я лягла спати як звичайно, думаючи що просто перетрудилась. Ранком встала в туалет в 6 годині, і побачила що почали підтікати води... Ось воно! І чітко по графіку! :) Я вирішила дати чоловікові ще поспати, пішла в душ, перевірила сумки, подзвонила Усику і аж тоді повідомила радісну новину. Чоловік підірвався як на пожежу, хоч зазвичай добудитись його важко і ми, викликавши таксі, поїхали в пологовий. Там нас зустріли новиною, що всі родзали зайняті, більш того, до них вишикувалась черга, і довелось нам її очікувати в маленькій ординаторській на першому поверсі разом з іще двома дівчатами. Години через 4 нарешті прийшов Усик, повів мене на огляд. Коли він перевіряв розкриття, я думала що на стінку вилізу від болю, чомусь в мене останні місяці дуже підвищився больовий поріг... А він тільки посміявся з мене і сказав всього 2 пальці відкриття, пробив мені води (доречі, навіть не спитав згоди), і сказав чекати... Нас відвели в платний родзал на першому поверсі і залишили самих. Пробувала стрибати на м'ячі, але мені від нього було тільки гірше, на початку допомагав массаж спини, а потім я просто висіла на чоловікові... Десь після обіду стала частіше навідуватись акушерка, відкриття вже було на половину, але рухалось дуже помалу, тому мене поклали і поставили капельницю, терпіти вже не було ніяких сил. Добре , що був поруч чоловік, на піку болі я стискувала його руки так сильно, що потім ми разом лічили синьці, які полишались від пальців... Якби не його підтримка і допомога, навіть не знаю як би я це все пережила! В шостій годині про нас згадав лікар (він вів ще 2-е пологів паралельно), оглянув, сказав що вже повне відкриття, але голівка ще не достатньо опустилась (якби я не лежала, то скоріш за все було б легше і швидше). Наступив найважчий для мене період - передихувати потуги. Чомусь всі знання почерпнуті на курсах вилетіли з голови, я намагалась повторювати дихальні вправи за акушеркою, але виходило тільки поки дивилась на неї, як тільки вона виходила, я починала тужитись, а не дихати, довелось впрошувати її сидіти коло мене невідлучно. Ще через годину кількість лікарів коло мене почала різко зростати, пішли потуги, але голова малого була завелика як на мій таз, мені ніяк не вдавалось її народити, весь час бракувала зовсім трішечки... Далі для мене події відбувались як у тумані, Усик кричав, щоб тужилась на повну, просив слідкувати за положенням рік і ніг, а я ніяк не могла зосередитись і на тому і на тому, потім принесли монітор послухати сердечко і хтось сказав, що ритм зменьшується, в мене голова взагалі пішла обертом! Тоді Усик напевне (я вже нічого не чула) вирішив нас більше не мучити і зробити надріз, тож ще один момент різкого болю і в 19,40 ми народили голівку, а за нею і все решта. Як виявилось, Левчик був двічі обвитий пуповиною, тому так довго опускався. Мені виклали його на живіт, і ми зустрілись поглядами, я доторкнулась до нього рукою, який же він був теплий і ніжний!.. Це відчуття і досі зі мною!
А далі його в мене забрали у бокс, як сказав Усик, "погрітись, шоб він відпочив після пологів". Я так і не зрозуміла чи була в цьому потреба, а коли я почала розпитувати, просто сказав, що мені за пару годин його принесуть. Далі були дві години відпочинку і розмов з батьками. По дорозі в палату, добра санітарка мене завезла до дитячої і я ще раз побачила моє сонечко. Він дивився на мене довірчивими оченятами і перебирав губками, шукаючи цицю, як хотілось взяти його на руки, притиснути до себе і вже не відпускати! Але чомусь не можна... Чоловік пішов до дому, а я лежала не в силах заснути, і думала як там мій маленький. В середині ночі прийшла санітарка з нової зміни і спитала чи в мене немає пляшечки і суміші, щоб нагодувати малого, бо він плаче. Я обурилась, мені ж пообіцяли принести дитину, як тільки він захоче їсти! А вона: "я нічого не знаю, ми мусимо чекати на головного педіатра, яка прийде зранку і тільки з її згоди зможемо принести вам дитину". Отак моє сонечко проплакало нічку без мене, а я в палаті без нього
. Мені принесли його аж близько 12-ї години дня, зі словами що з ним все нормально 
. І з того часу ми вже не розлучались 
.Хоч пологи були у мене досить складні, та й післяпологовий період також не найприємніший, я не задумуючись зважилась би народжувати ще, бо більшого щастя, ніж тримати на руках свою кріхітку, спостерігати за нею і любити її годі й придумати!!!
історію! Хай синочок росте здоровенький і тішить мамочку з татком!
А Ви молодці. Ростіть здорові!
