[Yuli4ka]

Не знала в який розділ написати про свою дилему, але так хочеться з кимось порадитись, може хтось був у моїй ситуації…
Справа в тому, що нещодавно моєму чоловіку запропонували нову роботу… у Вінниці. Приступити до роботи він має десь на початку серпня. Я спочатку була категорично проти: ніколи не думала про переїзд до іншого міста, тим більше так далеко. Я все життя прожила в Луцьку, тут всі мої рідні, друзі, робота, все моє життя!!! А там незнайоме місто, нікого не знаю, порадитись не буде з ким. Чоловік мій з 17 років живе і забезпечує себе сам, тому йому трохи простіше в цьому плані. Головне, що мене тормозить – це те, що в кінці серпня чекаємо нашого першого синочка (по лінієчці видно). Я в паніці ! Ну це ж треба, щоб все так невчасно співпало! Везти дитину в незнайоме місто, де я сама боюсь загубитись (не те, що з малявкою), шукати і знімати квартиру, облаштовувати побут в той час, коли і так буде повно турбот з дитиною…
Він мені в перший день як сказав, то я ревіла – не могла зупинитись, мені так страшно… Я йому пояснювала, що мені зараз той переїзд – це просто якийсь кінець світу! Він мене заспокоював, що це лише пропозиція, ще нічого не ясно, а сьогодні йому подзвонили і офіційно підтвердили його погодження на цю посаду (треба зауважити, що дуже добре оплачувану).
Чоловік мене, правда, запевняє, що якщо я не захочу нікуди їхати, то він відмовиться… Але ж я бачу, як для нього це важливо (як і для нашої сім’ї взагалі-то). Тим більше розумію, що така нагода трапляється, можливо, раз в житті і такого шансу може вже ніколи не трапитись. А ще боюсь, що якщо я зараз його відмовлю, то він потім все життя шкодуватиме і згадуватиме мені (хоч може вголос про це і не скаже).
Я просто розгублена… Якби не вагітність і дитинка, то їхала б не роздумуючи, а так… Страшно…
Чоловік пропонує, щоб він поїхав туди сам на перший час, все нам підготує до переїзду, а потім і ми до нього приїдемо. На пологах він буде, а після пологів мені мама поможе з маленьким. Може і так, але ж це все час... Це, напевно, найбільш оптимальний варіант, але все-одно… Як правильно поступити, що все це пройшло безболісно для нас?
Я правда зовсім розгублена...

[marjashka_s]

Yuli4ka ти так не хвилюйся, тобі ж не можна
Не можу порадити з власного досвіду, та чесно кажучи, також не уявляю як то зірватись з місця, залишити все до чого так звикла з самого дитинства. Саме важче, на мою думку, залишити рідних.
В мене є знайома, яка переїхала в інше місто коли малюку ще не було 6 місяців, їй також було дуже страшно, коли прощалися - плакали так ніби розлучаємося назавжди
Та як то кажуть: "Що не робиться, те робиться на краще" і в неї все вийшло саме так, місто їй дуже сподобалося, винайняли дуже гарну квартиру, чоловік почав більше заробляти (причина переїзду така як у тебе), появилися нові знайомства, навіть погода і та краща ніж в нас у Львові Тепер вона часто приїжджає вгості щаслива, весела і з карапузиком, якому подобається їздити на поїзді
В любому випадку в тебе все буде добре, скоро народиться синочок-а що ще для щастя потрібно Успіху тобі

[попелюшка]

Твій чоловік гарно придумав! Ти собі спокійно доношуй і народжуй у звичній обстановці, чоловік знайде квартиру, облаштує , а там і ви з малючком приїдете! Ти знаєш, найчастіше в житті подібні зміни лише на краще! Доречі, Вінниця гарне місто і не так вже і далеко!

[гра з вогнем]

а я б їхала разом з чоловіком. переїзд страшний лише зміною обстановки, тим, що не хочеться змінювати звичне. а так переїзд то й переїзд.

ми переїзджали часто і значно далі ніж Вінниця_Луцьк. Це ж близенько.
ми в кінці серпня переїзджаємо приблизно на таку саму відстань.

для моєї сім'ї найбільш безболісним варіантом був би спільний переїзд.
розгляньте цю ситуацію як можливість відволіктися, навчитися чомусь новому, освоїтися.

[Yuli4ka]

гра з вогнем (6.7.2010, 17:05) писав:

а я б їхала разом з чоловіком. переїзд страшний лише зміною обстановки, тим, що не хочеться змінювати звичне. а так переїзд то й переїзд.
для моєї сім'ї найбільш безболісним варіантом був би спільний переїзд.
розгляньте цю ситуацію як можливість відволіктися, навчитися чомусь новому, освоїтися.

Я б не проти. Мені теж від думки, що доведеться бути далеко від чоловіка погано робиться, але з іншого боку - крім побутових незручностей, це ж треба буде вирішувати питання з обліком в ЖК і з пологовим. Чи доречно воно на 8-му місяці? А ще я знаю, що до мами і дитинки перший час акушерка додому приходить, дивиться чи все добре. То я і думаю, може краще післяродову адаптацію пройти в звичній обстановці, хоч і без чоловіка (він же все-одно буде приїжджати)

[Элис]

в мене у свій час була схожа ситуація, тільки без дитини... І скажу Вам що друзі інше місто, лікарні і т.д на справді не так страшно як здається, найважливіше щоб коханий був поряд... І у ВАс ще є місяць до народження дитинки щоб допомагати хоча б порадами чоловіку що і як облаштовувати, потім переїжджати буде ще складніше-це моя думка, а Ви вирішуйте зважаючи на всі деталі...

хотіла ще додати що як співають в якійсь пісні "Обрывать нити надо резко", тобто яке б рішення ви не прийняли вірте що воно єдине правильне і відразу берітся за його виконання, бо сумніви то страшна справа успіхів:)

[Цьопа]

Yuli4ka,я б радила вам незважаючи нінащо їхати разом з коханим зараз,бо коли народиться маля,ви спочатку будете чекати коли пройде перший тиждень-місяць,а потім ще знайдеться купа причин.Коли моєму чоловіку запропонували гарну роботу,я взяла академку ( вчилась на той час) і поїхала з ним в ін.місто,розумію що академка і вагітність різні речі,але думаю що якщо б тоді непоїхала за сотні кілометрів ( де не було ні душі знайомої лише він),то зараз у нас були б ін.стосунки ( не думайте що я хочу сказати щось погане в сторону вашого чоловіка ).Зараз ми живемо в в цьому місті вже декілька років,після родів приїде моя мама щоб трохи допомогти.І повірте я ні на секунду нежалію що кинула все і всіх,бо біля мене коханий.А всі життєві питання,проблеми з народженням вирішаться коли ви вдвох.

[Шпилька]

Yuli4ka (6.7.2010, 17:29) писав:

Я б не проти. Мені теж від думки, що доведеться бути далеко від чоловіка погано робиться, але з іншого боку - крім побутових незручностей, це ж треба буде вирішувати питання з обліком в ЖК і з пологовим. Чи доречно воно на 8-му місяці? А ще я знаю, що до мами і дитинки перший час акушерка додому приходить, дивиться чи все добре. То я і думаю, може краще післяродову адаптацію пройти в звичній обстановці, хоч і без чоловіка (він же все-одно буде приїжджати)

Ніхто нажаль за Вас не вирішить) А Ви взагалі як - легко адаптовуєтесь до нових місць, обставин, людей? Бо я, наприклад, звикаю до всього нового дуже швидко і так само швидко відвикаю. А у моєї подруги зміна чашки - маленька особиста трагедія)

Я би їхала з чоловіком. Тільки не їдьте туди на пологи) а раніше) і за ЖК не переживайте! потихеньку оселитесь, оформитесь у місцеву ЖК і звідти до малючка прийдуть на патронаж. Здається мені, що народивши вдома, вдома провівши перший місяць буде Вам тяжко зриватись і їхати. Ви подумаєте, що хай дитинка ще підросте, а потім ще трохи, а потім настане момент коли - ну куди я вже з дитиною поїду як вона тут звикла? А так, потихеньку освоїтесь із пузом на новому місці (та побутові турботи по новому місці - це ж маса задоволення!), і друзі або принаймні хороші знайомці всюди з"являться.

Пошукайте хто у нас на форумі з Вінниці, поспілкуйтесь - як місто, як умови...

[-=Чуча=-]

Можу розказати свою ситуацію.
Два роки тому я переїхала від батьків з Івано-Франківська до Києва. Там працював чоловік. Прожили в Києві ми два роки. Тоді я не задумувалась ні про що. Мене тільки радувала зміна обстановки. Та ми запланували малюка, і вирішили, що треба міняти місце проживання. Бо Києв надто дороге місто для нас трьох))
Чоловік сам з Харкова, раніше там жив і працював. То ж вирішили переїжати туди. Переїжали ми теж на 8 місяці. І я вже знайшла все. ЖК, пологовий, навіть мала номери лікарів, щоб домовлятись за пологи. За квартиру вже думали домовлятись.
Але в один момент, я щось "застопорила". Ми довго радились, і таки вирішили, що я поїду не в Харків (з ним), а до батьків.
Спілкуватись ми мали по-скайпу. Все виглядало дуже і дуже оптимістично)))
Я переїхала, спочатку все було добре. Але йшли дні, тижні і я почала дуже скучати. Пригнуічувало, те що я сама. От ідеш по вулиці, всі з чоловіками. А я з мамою гуляла (останні місяці були складними для мене). Я і плакала, і зривалась їхати до нього. Але стримувало те, що тут знайомі, і так було безпечніше для малюка. Я і дотепер так думаю. Може і помиляюсь.
Родився наш синочок, до того часу, я вже трішки призвичаялась, що чоловік не поруч. Він приїжав, не на пологи, десь день на 2-3. Пробув з нами ще тиждень, і поїхав. Я страшно плакала. Так сумно було...Потім приїжав на Хрестини, аж на цілий день))) Емоційно ,це дуже важко. Але заради малого витримала.
Пройшло уже 2 місяці. Скоро їду до коханого (15-го числа). Там уже все готове. Речі розкладені, все куплено.
Тепер маленький підсумок. То є палка з двома кінцями. Емоційно, то дуже складно. Бо вперше на руки нашого сина взяла моя мама. Останні місяці вагітності ти сама. Тоді теж дуже потрібна підтримка чоловіка. Я і тепер іноді нию і зриваюсь.
А з іншого боку. Мені була потрібна допомога. І мама дуже виручала. Перші тижні з дитиною дуже складно. Бо все нове і невідоме. Та і ночі недоспані, теж нікуда не діваються. А чоловік на роботі з 10.00-18.00 І відпрошуватись змоги не мав, оскільки треба зарекомендувати себе начальству. І відпустка "не світить", бо нова робота.
Для себе я ще не рішила, що краще.
І без чоловіка важко, і допомага мами - то просто спасіння якесь.
Порадити вам ніхто не може, ви маєте самі для себе рішити. Чи зможете ви витримати без чоловіка. Але чи стане сил самій справлятись з маленькою дитиною там.
Не знаю ,чи допоможе моя історія чимось. Якщо цікавить, щось детальніше. Питайте))Може, я плутано трішки написала

[Soveniatko]

Дивлячись наскільки ти ризикова і відважна. Я б їхала, бо маю все контролювати. Я маю вибирати квартиру, Я маю вибирати колір штор, Я маю вибирати все, і розставити де, що теж я. У Вінниці повинні бути хороші спеціалісти. А оточення і так дуже сильно зміниться після народження дитини.
А в двох з чоловіком цілком реально справитись з дитиною, навіть з дуже неспокійною. Але якщо ти можеш все довірити чоловіку і маєш маму під боком, яка тобі допоможе...Тут кожен сам вирішує, що кому ліпше.

[Елла]

Вінниця - це ж не якесь село, забите податками. Це класне місто, та й взагалі будь-який обласний центр - це добре. Я не уявляю себе без свого чоловіка. Якби він коли-небудь сказав, що треба переїждати, я б навіть не думала. І не хотіла б я з мамою бути останні тижні вагітності, переживати з нею перші дні після народження дитини (я свою маму дуже люблю!!!). Для цього є чоловік!!! Моя половинка! Я завжди хочу бути там, де він! І дітей народжувала, не думаючи про те, що мені хтось повинен допомагати. Тільки удвох ми сила!!!
Облік, ЖК - це не причина. Всюди є хороші спеціалісти. А якщо все має бути добре, то так і буде, не залежно від місця проживання!!!

[Myrra]

Yuli4ka,читаю твою ситуацію і як в воду дивлюсь!!!!!Один в один наша ситуація,лиш міста інші. Ми обоє жили в Івано-Франківську,аж поки чоловіку не запропонували підвищення в одному з міст Львівської області(Червонограді),а я якраз стала на облік на 3 місяці-в мене кльова робота з якої треба звільнитись,батьки,друзі,житло......................а з іншого боку мій коханий,який теж казав що відмовится якщо я не захочу.
Я вибрала його....................його,бо знала що стосунки на відстані то не наше.Але найголовніший аргумент-це те,що якби я відмовила в його карєрі була б пауза,якщо не кінець(і колись в якісь словесні перепалці він би обов"язкво згадав свої втрачені можливості.як і кожен з нас).Він поїхав на тиждень швидше,знайшов квартиру,зробив ремонт і ми переїхали. Знялись з обліку,звільнилась з улюбленої роботи(ні капельки не шкодую) і туди. Тяжко????????дуже!!!!на облік брати не хотіли, пів дня спорили по місцю проживання чи по моїй нові роботі(яку мені знайшов чоловік в новому місті,бо я дуже хотіла і працювала до 8 місяця). Але це були найщасливіші миті нашого сімейного життя..........разом робили все, це настільки для нас важливо було спостерігати за животиком,проходити обстеження і т.д.


Користувач подумав і додав через 6 хв.:
І ще про роди....................родити ми договорились дома в Франику,так і зробили. Після пологів місяць ми з синочком залишились у батьків чоловіка(вчилась за малечою доглядати,купати і т.д)татко наш приїжав на вихідні. А після місяця ми знов забираєм карточку малого з поліклініки і туди.
Я вам більше скажу в Львівській обл.ми прожили 2 роки,а потім змінили ще 2 міста і зараз ми теж "не дома",але ми разом і нам добре.......А малий в кожному новому місті каже ,що він дома...............

[alabama]

Я думаю, що вам потрібно підтримати свого чоловіка у кар'єрному зростанні, можливо це єдина велика нагода і більше такої не буде.
Післяпологовий період треба добре обдумати, якщо вирішите народжування у новому місті, можливий варіант (добре, якби він не збувся) КР. Хто ж вам буде допомагати після операції? Може мама чи свекруха приїде до вас на деякий час. Якщо захоче народжувати в Луцьку, то Вінниця не так вже близько до Луцька, і перед самими пологами я навряд чи наважилася на далеку дорогу назад в рідне місто, як мінімум місяць треба бути перед пологами тут. Побудете трохи вдома, чоловік освоїться на новій роботі, і забере вас до себе.

[tanjushka]

Складна ситуація, тут важко щось радити. Переїдете - однозначно буде важко, особливо перший час, не переїдете - а чи не пригадає вам колись чоловік цього "незлим, тихим"? Луцьк і Вінниця - не так далеко одне від одного. Можливо справді ваша мама зможе на перших порах до вас приїхати і допомогти, особливо перший місяць. Мені здається, не варто відмовлятись від такої пропозиції - але вам варто з чоловіком обговорити всі нюанси, як буде краще для вас всіх. Рішення тільки за вами.
Тут вже висловлювали таку думку, але я повторюся. У вас є форум "малеча" - скористайтеся ним, щоб вже зараз завести в новому місті нові знайомства, дізнатися більше про місто, дізнатися про тамтешніх лікарів. успіхів вам!

[м@рійк@]

Я б радила їхати разом з чоловіком, облаштувати житло, стати на облік, домовитися про пологи і т.д. Чому зараз? Тому що потім, коли народиться дитинка, буде ще важче переїжджати, і морально (бо вже звикнеш до того життя), і фізично.
А на рахунок того, що буде самій важко, а там хоч мама допоможе, скажу так. Коли я була вагітна на 8 міс, боячись, що буде важко, я поїхала жити до мами (100 км від Львова), чоловік залишився у Львові. Було дуже важко морально, хотілося емоційної підтримки чоловіка. Після народження доні ми ще 6 міс жили там, було надзвичайно важко без чоловіка не в плані допомоги, бо мама допомагали у всьому, а, знову ж таки, емоційно. Ми почали з чоловіком сваритися. А потім ми переїхали до Львова. Коли я була вдруге вагітна, мама запропонувала знову приїхати до неї, але в мене навіть варіанту такого не було. І я чудово справлялася сама, ще й зі старшою.
І у тебе все вийде, ти справишся, не треба боятися. Думай про вашу сім'ю.
Щасливо тобі і правильного рішення.

[LiG]

4роки тому моєму чоловікові запропонували переїхати в Донецьк, від фірми відкривався новий філіал, і потрібен був директор. Я була в шоці. Одна справа 100-200-500км, але ж Донецьк!!! Інша ментальність, інша мова, чуже місто, без знайомих, друзів, рідних...Я тільки влаштувалася на нову роботу, і тут зриватися і їхати "в нікуди"! Але я за своїм чоловіком готова на край світу пішки піти, не уявляю собі життя в розлуці, навіть на короткий час! Він знав про це. Чому відмовився? Ми ніколи про це не розмовляли. І тут у нього все вийшло незле, хоча, можливо, він і шкодує, що в той момент не погодився на пропозицію. Я тільки тішуся тим, що не відмовляла його, що це було його рішення.
Так, важко змінити місто, але ж з тобою будуть двоє найрідніших людей! Я б їхала відразу, бо ці кілька місяців найголовніші в становленні сім*ї, не забирай у свого чоловіка можливість бачити своє дитятко перші дні/тижні/місяці після народження. Недоспані ночі, втома - це все таке незначне і так швидко забувається, а от те, що ти будеш з ним в ТАКИЙ період вашого життя - за це він буде тобі вдячний до кінця життя. Навіть якщо чоловік не говорить тобі, йому 100% дуже хочеться, щоб ви з малятком були з ним!
ЖК, пологовий, дитячий лікар - за то все навіть не переживай, у тебе ще є час з*ясувати, розпитати, зважити, вибрати!
Зате скільки всього цікавого зможеш розповісти малюку про час, в який він народився!
Найголовніше для тебе зараз - прийняти рішення (хоч якесь), заспокоїтися, перестати плакати і нервуватися і отримувати задоволення від життя!

[ляночка]

Життя часто ставить нас перд фактом: "Не розслабляйся". Ви - СІМ"Я! Мені здається така ситуація це можливість перевірити і зміцнити свою сім"ю. Адже у вас є можливість все вирішувати самим і саме так як вам цього хочеться, поклидаючись лише на себе, свою сім"ю! Порадьтесь з чоловіком, можливо справді краще, щоб він спочатку поїхав сам, облаштувався (житло, робота), а ви за цей час відчуєте "Чи легко вам жити без нього, без його підтримки?". Якщо ви вирішите їхати разом - поселіться в готелі, там ви будете позбавлені побутових турбот і будете мати час для знайомства з містом , пошуку і облаштування житла. Поспілкуйтесь на форумі, хай вам підкажуть кращий район для проживання і гуляння з майбутньою малечею., можливо зав"яжуться нові знайомства і ви приїдете уже до друзів..?
Іще одне, - не беріть на себе весь тягар рішення і відповідальності, радьтеся і покладайтесь на чоловіка, довіряйте один одному і ви здолаєте все.
про себе - я домашня дитина у всіх відношеннях, після одруження переїжджала два рази і певно скоро буде третій (мій чоловік - військовий). Кожен раз це було нове місто без жодних знайомих - а тепер у мене є багато друзів... Мені було тяжко, але про це пам"ятає лише мій чоловік, він мене підтримував, а я пам"ятаю лише хороше..
Подивіться на ситуацію як можливість випробувати себе, а повернутись до мами ви завжди встигнете.

[Леонідівна]

Ви подумайте про те, як з народженням дитинки зміниться Ваше життя. Ви вже не будете так часто зустрічатись з друзями, так як раніше..., ви будете жити тільки для своєї малечі, ну і ще, маленька частинка Вас для чоловіка. І ніхто не навчить Вас як поводитись з дитинкою, деякі загальні фрази-поради.,всьому Ви будете вчитися сама. Допомога мами дійсно це дуже класно, але якщо Ви звикнете до допомоги, то через місяць чи два, Вам буде дуже важко ввійти в ритм нового життя, де за все будете думати Ви.
Моя думка така, їдьте з чоловіком, і ні про що не жалійте. Ви найдете нових друзів, познайомитеся з мамочками і звикнете.Думаю дівчата з Вінниці, які є тут на форумі допоможуть Вам знайти хорошого лікаря який прийме пологи,а він у свою чергу зможе порадити хорошого педіатра... Не переживайте, і не плачте, зараз Вам це КАТЕГОРИЧНО заборонено!!!

[Беременулька]

треба їхати за чоловіком! нічого страшного в переїзді нема! сама кілька раз переїжала! звикнеш!

[Myrra]

Я вже написала свою історію,хочу лиш додати якщо вагітність проходить добре(а так у вас і буде)то не потрібно їхати за місяць в своє місто перед родами,ми їхали за півтора тижні.Всім важко з дитинкою спочатку, поки не усвідомите,що іншого життя вже не буде-Привіт доросле,свідоме життя і відповідальність.
Ну якщо ви Вже настільки боїтеся змін(може вони будуть дуже приємні),то кажіть хай сам вирішує,а ви його підтримаєте.................результат вас здивує.