Допомога
Через майже два роки після народження донечки, ми вирішили, що хочемо ще одну дитину. Спитали в донечки чи хоче вона братіка або сестричку, на що вона відповіла позитивно. Ось і почали ми процес... І через 3 місяця після початку "процесу" я завагітніла вдруге.
Ця вагітність для мене протікала трошки важче ніж перша, постійний токсикоз, хиткі нерви, але обійшлось без патологій і чогось подібного. На 16 тижні я відчула перші рухи дитинча. А на 22 тижні вагітності, ми взнали, що у нас буде синочок, чоловік був на сьомому небі від щастя, адже в нього скоро народиться син- продовжувач роду. Такий вже він довольний, адже тепер його прізвище не пропаде, і буде тепер з ким йому сходити на рибалку, пограти в футбол і займатись різними чоловічими справами... Донечка ходила з нами на усі УЗД і була задоволена тим, що бачить братіка в мами в пузіку. Часто прикладала своє вушко до живота і слухала, що ж там таке робиться. Все чекала, коли вже мама привезе братіка. Пологи в мене почались на 38 тижні вагітності, 18 березня 2010 року, зранку, на чоловіковий день народження. Були ледь відчутні перейми, я собі спокійно поралася на кухні, готувала святковий стіл. Так проходила півдня, потім сазала чоловікові, що у мене перейми, але ще слабенькі і можна спокійно святкувати його день народження, що ми і зробили. Але чоловік так спокійним і не був, все хвилювався, що не встигнемо до пологового. Зате радів тому, що буде йому подарунок в його ж день народження. Ми відсвяткували, відправили гостей, повідомивши, що одразу їдемо народжувати, бо я вже маю схватки і тому всі дуже чекали, коли ж ми повідомимо радісну новину.
Цього ж вечора 18 березня в 21.30 ми приїхали у той самий пологовий, де народилась наша донечка і все як дежавю, той самий родовий зал №1, де ми були першого разу, ті самі стіни, тільки відчуття зовсім інші, вже з"явилась впевненістьу своїх силах, був настрой на легкі і швидкі пологи, в ударі від того, що класний подарунок буде чоловікові в той самий день, але після огляду лікаря ця впевненість зникла. Я цілий день мала перейми, а шийка відкрилась лише на 1 палець, води ще не відйшли, але дитинка вже впирається в таз. Вирішили ще трошки почекати, нас з чоловіком попросили поспати, щоб менше хвилюватись і почекати посилення перейм. Я не одразу заснула, та як тягнув живіт, але потім якось вдалось. Прокинулась через дві години, вже було 00.30 19 березня, перейми взагалі припинились, я налякалась, сказала лікарю, лікар, як завжди, будем чекати... Чекаємо..., півгодини, відійшли води, перейм нема, шийка відкрилась лише на 2 пальці. Вже не знаємо, що і думати, чоловік вже спереживався, не знає що мені сказати. Лікар каже треба стимулювати, ми погодились, вкололи раз стимуляцію, другий, почались легкі перейми, але не такі як потрібно, знов стимуляція, чекаємо, шийка на 5 пальців і так 3-4 години, а шийка все не відкривається. Перевіряють серцебиття дитині, воно дуже швидке і помітили тахікардію, причина не відома, бо ще рано для тахіардії, якщо без вод тільки 5 годин. Заміряли мені тиск і температуру і ось результат, в мене 38 градусів. Всі захвилювались, в мене температура, в дитини тахікардія, пульс 200, шийка на місці, плід високо, ну ні фіга не йде. Першочергово почали збивати температуру, одночасно стимулюють. В мене вже дах їде, дуже болить.... Чоловік підтримує як може, а в мене вже істерика, кричу "ріжте мене, робіть, що хочете зі мною, аби з дитиною нічого не сталося", на що мені відповідають, з твоєю температурою ніхто тобі кесарева робити не буде, треба якось родити самій. Я вже взагалі в шоці. Шийка відкрилась на 8 пальців, вже 6 ранку, я вже добу в пологах. Болі страшенні і я вже здалась. Тужитись не дозволяють, кажуть плід високо, шийка ще повністю не відкрилась, терпи. А я вже не можу, хочу тужитись. Я нагло лізу на родовий стіл
, кажу, нехай я порвусь вдоль і оперек, але я більше не можу, хочу живу, здорову дитину. 
Починаю тужитись, кричать "не можна", а я далі тужусь. І ось чую від лікаря, "давай, давай, давай, пішла голівка, молодець, ще трошки, давай!!!" Якось родила. "Синочок 3540, 53 см" Скоренько зважили, поміряли, дали татові обрізати пуповину і вдягли. Мені лише на хвилинку дали малого, бо був весь синенький, змучений, майже не плакав, температура тіла була низька, відігрівали, а ще родова травма. Я так переживала, думала про найгірше. Але все минулось і без наслідків. Я весь цей час не могла заспокоїтись, поки синочок не був біля мене. До грудей приклали лише через годину, мій синочок, моє дитятко, він зі мною!!!!! Татусь весь спереживався, аж побілів. Але, нащастя, все минулось, хоч і я сильно порвалась, синочок замучився, травмувався, в мене температура спала, як тільки я народила. Ми досить швидко відновились і нас виписали з пологового на 4 день. Все добре... Як же добре, що все добре.... Я щаслива, що хоч переживши стільки за одну добу, мій синочок Ромашка здоровий і життєрадісний хлопчик. Він моє життя, він ще більше навчив мене цінувати кожну мить, мить проведену з рідними коханими людьми, я стала ще більше цінувати життя і все навколо.
Синочок мій, ти зі мною, я тебе люблю!..
! Як добре, що все благополучно закінчилося, що твій синочок з тобою, і у вас все гаразд!
!
здоровячка вам і любові 
