І ось все почалось-вставання на облік,ціла гора аналізів,обстежень,пошук роддому,і лікаря який мав би приймати роди.Це мала б бути та людина,якій я б мала довіряти.Я її знайшла,принаймі думала так!Коли вже пройшло пару місяців-дуже чекала коли виросте животік,потім коли почне копатись,а потім "ну коли ж нарещі".
Сама незнати чого чекала на дитинку в кінці лютого-хоча всі говорили що дитя має народитись з 10 по 15 березня!
Останній місяць-все було пройдено,все домовлено-ззалишалось чекати.
В той день (28 лютого) я проснулась чогось рано о 7 год.,подивилась на чоловіка-як він солодко спав,погладила животік і вирішила попити чаю.Коли встала з ліжка,пройшлась на кухню-почула якийсь біль!Він повторювався періодично,з наростающою силою!Прийшла в спальню-чоловік вже неспав,глянувши на мене зрозумів що щось нетак..Я ж на диво була дуже спокійна,жартувала з ним!А чоловік надіявся що то просто так,бо не був готовий до того що це вже пологи!Я почала звонити до свого лікаря..і от тут почалось найцікавіше-коли я розповіла лікарці симптоми-а вона сказала почекати ,і що це ще несхватки,та я відчувала що це станеться сьогодні!За пару годин я їй перезвонила і сказала що біль тікі посилюється і чи мені збиратись!Нащо вона мені відповіла шо вона неможе мене прийняти в пологовий будинок,адже я не львівська,і то ше не є 40 тиждень!Мене її слова шокували-я все домовилась,заплатила за лікарню,але саме гірше було то що я їй довіряла...я їй довірила не лише своє життя а й життя своєї дитинки
Коли приїхали в роддом наш я була спокійна і надіялась що все буде добре...мене зустріла акушерка і черговий лікар!Я сказала шо в мене все домовлено і зараз має приїхати моя лікарка...йшли години ,мене перевели в родзал,біль був сильніше і частіше-а подруги-лікарки так і небуло...коли пробили води(це зробив черговий лікар бо мені вже було дуже важко-16 год)і я прийшла в родзал-подивилась на пусту палату-і мене прорвало...я плакала,звонила і своїй лікарці,і її подрузі,яка б мала приїхати приймати пологи-ніхто небрав трубки..мені так було шкода себе і маля-що нас так кинули на призволяще,як собачок..я немогла більше бути спокійною і терплячою..я плакала і молилась.....
Подруга-лікарка так і неприїхала,лікарка моя так і неперезвонила...і в палаті я вже не сама сиділа-біля мене був весь персонал і чергуючий лікар...вони мене заспокоювали,помагали терпіти і переходили всі схватки зі мною...17:30-родове крісло,але дитя обмотане поповиною і серцебиття слабшає...Черговий лікар бачить що я неможу народити нормально,а дитя може невижити і допомагає мені..17:45-дитя мені положила на живіт...я знову плачу-плачу бо рада його бачити,здоровенького і такого гарного...я бачила -ЧУДО...мені було всеодно вже на все,на свою лікарку,на її подругу яка доречі всетаки приїхала ,правда о 20 год.,щей почала галасувати чого на неї нечекали),всеодно на то що у мене сильні розриви-і лякар з акушеркою вже рятували мене-було 6 внутрішніх і 8 зовнішніх швів...я бачила ЧУДО...коли його забрали я зразу почала відчувати біль від шиття..але дивлячись на ЧУДО-мені ставало легше..доречі чоловік мій був через стіну-але він всьо переживав зі мною-я це знаю!!!!!і коли чоловіку дозволили зайти він зайшов,поцілував мене і сказав:"ось що таке ЧУДО"
Зараз ЧУДОВІ 4 місяці минуло і ми з чоловіком неуявляєм нас без нього...я вдячна черговому лікарю і персоналу за допомогу і підтримку...я дякую Богові за все...я дякую чоловіку і ЧУДОВІ що вони у мене є...і дякую вам що вислуховуєте,співчуваєте і переживаєте...а лікарка моя так до мене і не звонить більше і я до неї теж..але мені байжуже !адже в мене є ЧУДО

Допомога
























































