[Rimas]

Привіт, жіноцтво! :)
А чи є серед вас такі, що з тих чи інших причин самостійно займаються вихованням своїх діточок? Я от подумки порахував і серед найближчих знайомих виявилось аж 3 таких особи.. (це згадувати довелося 2-3 секунди.. може є більше). В кожної своя історія і кожна по-своєму собі радить..
Чи може матері-одиначки оминають такі ідилічні форуми?

Отут ще й статтю в неті нарив

Прихований текст

(взято з ґазети Дзеркало тижня № 6 (635) 17 — 23 лютого 2007):

Текст, що розкривається

Цитата

Нерідко останнім часом мені доводиться чути з вуст своїх одноліток, яким трохи за тридцять, міркування про те, що коли довго на своєму життєвому шляху не вдасться зустріти гідного чоловіка, то має сенс народити дитину просто «для себе». Іншими словами, як казав один мій знайомий, «жінка має виконати свій біологічний обов’язок». Природно, сучасна, освічена жінка з усіма своїми кар’єрними амбіціями й проблемами в особистому житті нікому нічого не винна, хоча, звичайно, природою призначено, щоб жінки народжували дітей і берегли домашнє вогнище. Але знову ж, у наш час усе це необов’язково. Важливо тільки, як ви самі ставитеся до цього питання, не кривлячи душею перед самою собою.

З огляду на власний досвід, скажу, що першу дитину ліпше все-таки народити ближче не до сорока, а до тридцяти, поки у вас ще достатній запас життєвих сил. Після тридцяти, коли ви вже звикли жити для себе, дуже важко перебудовувати свій життєвий уклад. Не виключено, що невгамовний дитячий лемент із приводу і без нього вас просто дратуватиме, і ви мріятимете про те, аби ваша дитина спала довше і не заважала виконувати термінову роботу, зокрема й хатню. Або ж з нетерпінням чекатимете приходу няньки, щоб швидше «змитися» з дому, піти на роботу, поговорити з подругами, сходити в театр.

Народити без чоловіка має сенс тільки тоді, коли ви вже справді дозріли для виконання цієї життєво важливої програми й коли усвідомите, що дитина народжується не для вас. Із моменту народження вона перестає належати вам, вона самостійна особистість. Відкиньте егоїзм, подумайте насамперед про дитину, про те, що віднині ви маєте ставити на перший план її інтереси, відповідати за її життя.
Чи самотня мати-одиначка?

Зважаючи на власний досвід, я б сказала, — абсолютно самотня в екзистенціальному розумінні. Навіть якщо зрідка вам допомагають друзі, навіть якщо ви достатньо заробляєте, аби найняти няньку, навіть якщо ви маєте близького друга — ніхто не розв’яже за вас ваші побутові й психологічні проблеми. Можна час від часу просити близьких і знайомих про деякі послуги, але щоразу, звертаючись зі своїм проханням, ви відчуваєте почуття провини за те, що «навантажуєте» людину. Геть гірше, коли немає ні рідних, ні близьких.

Перед тим, як зважитися на такий відповідальний крок, важливо усвідомити: розраховувати доведеться тільки на себе. Будьте готові до того, що ваші витрати відчутно зростуть. Це послуги няньки (при тому, що найнижчі розцінки за домовленістю — це 8 гривень за годину), памперси, дитячий одяг, взуття і, звісно ж, найкращі продукти. Крім того, квартплата й телефон, проїзд, коли потрібно — ліки. Природно, частенько доводиться брати в борг кілька сотень гривень на два-три тижні до зарплати.

Крім цього, спочатку слід забути про відпустку. До того ж вам протипоказано хворіти. По-перше, ви можете заразити маля, по-друге, виникне питання: хто піде по продукти, догляне дитину тощо?
Чому ми приймаємо таке рішення?

Маючи за плечами негативний досвід доволі раннього заміжжя з людиною, старшою за мене на 12 років, я гадала: народжу дитину й ніхто не буде мені вказувати, що й як робити. Іншими словами, розраховувала, що сама собі буду хазяйкою. Собі й дитині?

Але отут саме можна проаналізувати ситуації різного типу. У першому випадку — жінка, яка переступила 30- або навіть 40-річний рубіж, вважає, що народити дитину для неї все-таки набагато важливіше, ніж знайти собі чоловіка. Часом жінки думають: ніж усе життя «обслуговувати» двох, краще все робити тільки для дитини. Правда, вони далеко не завжди замислюються, як буде самому малюкові поруч із матір’ю, яка змушена бути в домі й за маму, і за тата, проте часто-густо просто не має ні сил, ні бажання, щоб просто з ним погратися. Така мати часом ловить себе на тому, що з людини перетворюється на функцію: подай-принеси-випери-зароби-купи-нагодуй.

Інша ситуація, коли жінка зустріла чоловіка, випадково завагітніла й вирішила народити, тому що й вік уже наче підхожий (ще трохи — і може бути запізно), і самотність «заїла». Тільки от із чоловіком не вийшло знайти порозуміння. Може, він нічого такого не планував. Отже, вся відповідальність тільки на вас і лежить. Ніколи не треба поспішати назустріч першому-ліпшому. А якщо вже так сталося? Минає якийсь час, і батько дитини, яку він не планував, може заявити вам, що це був ваш особистий свідомий вибір, оскільки цю дитину хотіли народити саме ви, а він був усього лише виконавцем вашого бажання, проте жодним чином не збирається брати участь у процесі виховання дитини й узагалі якусь участь у вашому житті.

Звичайно, ми приймаємо таке рішення, тому що не хочемо залишатися самотніми й тому що материнство — це справді щастя. Думаю, свідоме і зріле материнство, до якого 30-річна жінка морально готова, бо вона вже сформувалася як особистість, — це завжди добре. Просто, приймаючи таке рішення, ви маєте бути готові до серйозних іспитів і реально оцінювати свої сили і можливості.

І, звісно ж, дуже б хотілося, щоб наша держава по-справжньому піклувалася про матерів-одиначок і активно підтримувала їх матеріально, як це заведено у Європі.

Як ви до того ставитесь?

[Каріна]

Rimas, , а чому вас зацікавила така тема? Є над чим задуматись? Жартую

[oksanocka]

Маю двох сестер (одна двоюрідна, друга трьохюрідна) які підпадають під цей статус. А долі у них різні у цьому сенсі. Двоюрідна, Люда, зустрічалась з хлопцем, вже мали робити весілля. Й тут вона завагітніла. Хлопець її кинув. Злякався, чи що. Вона народила такого гарнюнького хлопчика, мій похресник доречі. Сказала що вже не дівчинка (їйтоді було 27 років). Чоловіка вона ще знайде, а ні то так і буде. А от дитинку Бог посилає, тож від такого подарунка відмовлятись вона не буде.
Друга, трьохюрідна, Наталя, відверто кажучи нагуляла дитинку, бо навіть не знає хто батько тієї дитинки. Але дитинка невинна. Бог дав їй життя,значить вона має жити.

[Кохавит]

В мене теж є подруги, які самі виховують дітей. Я думаю, чкщо вже народила - то вибір свідомий. Адже могла і аборт зробити. Дитина - то дар Божий. І є батько, чи немає - то другорядне, головне те, що мама поруч. Знаете як кажуть, якщо немає батька - то напівсирота, а як немає мами - то сирота. В мене теж немає батька, але я не жалкую, що це так. Мама працювала на декількох роботах, я її можливо й рідко бачила, але ми з нею й до сих пір як найкращі подруги :)

[Сонячна]

Rimas (26.5.2008, 20:24) писав:

Привіт, жіноцтво! :)
А чи є серед вас такі, що з тих чи інших причин самостійно займаються вихованням своїх діточок? Я от подумки порахував і серед найближчих знайомих виявилось аж 3 таких особи.. (це згадувати довелося 2-3 секунди.. може є більше). В кожної своя історія і кожна по-своєму собі радить..
Чи може матері-одиначки оминають такі ідилічні форуми?

Отут ще й статтю в неті нарив (взято з ґазети Дзеркало тижня № 6 (635) 17 — 23 лютого 2007):
Як ви до того ставитесь?

Бути одинокою мамою - справа не з легких. Але в нашому житті все частіше зустрічаються шлюби, де чоловік, м"яко кажучи, ніякий і толку від нього, як від козла молока: ні підтримки, ні грошей, ні поваги. А ще якщо не дай Бог пиячить і рученьки розпускає, то кому живеться гірше : тій, що замужем за ним, чи тій, що одинока? Невідомо, що страшніше і тяжче.

[Rimas]

дякую за відгуки..
Виходить багато з нас мають знайомих чи самі зіткнулись з тою проблемою. Просто не прийнято обговорювати. Та й в самих мам-одиначок мабуть існує психологічний бар'єр щодо тусування та спілкування отут. А може за роботами й часу не вистачає :/

[Сеструлька]

Rimas, не думаю, что тут есть какой-то психологический барьер, они такие же мамы, как и мы, это у таких отцов должен быть барьер. И что тут нам обсуждать, мы ж тут обсуждаем свом проблемы, а не сплетничаем о других.
У меня таким подруг не мало: вот сейчас кума беременная ходит, разводиться собирается, поссорилась с мужем почти год назад(ей 30 уже), до этого никак не могли ребенка завести, а как поссорились иногда виделись. вот и получилась детка, но смысла мириться она не видит, поэтому скоро развод. Другая ростит близнецов по 4,5 года(сейчас 26 ей) когда забеременела, то знала, что с этим человеком долго не проживет, тем не менее свадьба была, но очень скоро разъехались и тоже никак не разведутся. Третья умедрилась выйти замуж, забеременеть и развестись так скоро, что он и не узнал о беременности. Так можно продолжать долго. Вывод один - если женщина забеременела и знает заранее, что будет мамой-одиночкой это не значит, что она сделает аборт, хотя и не отрицает этого.
К слову сказать, что практически все подобные примеры (а их очень много) перечисляя невольно думаю о родителях этих людей. так вот получаечтся, что почти все они в разводе...никогда особо в это не верила, но моя собственная статистика говорит именно об этом.

[chemna]

Сеструлька (27.5.2008, 10:08) писав:

К слову сказать, что практически все подобные примеры (а их очень много) перечисляя невольно думаю о родителях этих людей. так вот получаечтся, что почти все они в разводе...никогда особо в это не верила, но моя собственная статистика говорит именно об этом.

Серед моїх знайомих якраз інша ситуація....Всіх моїх знайомих, а їх кілька, батьки мають дуже гарні сім'ї,і серед них нема розведених... по-різному воно буває

[mary]

Тема дуже складна і обговорювати її без участі самих мам-одиначок несправедливо. Це по-перше.
А по-друге, дійсно у кожної жінки (чоловіка, дитини) своя доля. Хоч і кажуть, що кожен сам собі будівничий свого життя, та вже надто багато в житті від нас самих практично не залежить.
Найбільше шкода діток, які з часом починають запитувати де їхні татки, чому в інших діток є татко а в мене немає. Це сумно і важко. Особисто в мене навертаються сльози при таких думках.
Мами, їм також важко це чути і бачити, але вони не завжди в силі щось змінити.

[Time Out]

У чоловіка на роботі одна колега сама народила дитину для себе. У неї немає чоловіка, ніколи не було. А коли їй стало близько 40 років, вона просто вирішила народити для себе, ходять слухи, що їх робили штучне запліднення.
Росте гарненький розумненький хлопчик, радість мами.
І не думаю, що в когось повернеться язик її засудити.
Я наприкла її тільки поважаю за таке свідоме рішення. Тому що така мати-одиначка - це набагато краще, ніж деякі інші мами. Іноді одна хороша мама може діти дитині набагато більше.

[Настюша]

А я вважаю, що ліпше вже виховувати дитинку самій, ніж з чоловіком - ідіотом. І ні в якому разі не засуджую мамочок-одиначок. :) Адже може пройти час і кожна з нас може нею стати (тьфу-тьфу-тьфу) :)

[Осока]

Моя подруга народила дівчинку не перебуваючи у шлюбі. Як їй було одній, на зйомній квартирі, я зрозуміла тільки зарз, коли в мене самої з"явився синочок. Звичайно, це важко. Але результат того вартий! Щастя материнства перекриває всі побутові, матеріальні проблеми, тільки б діточки, коли повиростають, шанували своїх батьків. З батьком дитини подруга підтримує стосунки і зараз, дочка знає, хто її папа. Бачиться з ним. Малій зараз 10 років. Але це скоріше, виключення із правил. А нещодавно бачилась з подругою, яка теж твердо вирішила народити дитину, вона не в шлюбі, але має кохання і коханого чоловіка, але вони не живуть разом. ЇЙ бажаю успіхів, дійсно, у кожного своя доля.

[Щасливий татусь]

Настюша (27.5.2008, 10:33) писав:

А я вважаю, що ліпше вже виховувати дитинку самій, ніж з чоловіком - ідіотом. І ні в якому разі не засуджую мамочок-одиначок. :) Адже може пройти час і кожна з нас може нею стати (тьфу-тьфу-тьфу) :)

Я ото почитав і мушу сказати таке:чоловік ідіотом стає не відразу, як почує, що дівчина вагітна, чоловік таким і був, є і буде. І щось мене підказує, що жінки на перед це все знають і бачать! Але через свою закоханість і "а може він змінеться, коли..." не хочуть бачити очевидних речей. А хлопець просто розважався, жив у своє задоволення. І власне таких випадків, коли дівчата стають матерями-одиночками найбільше! Ось на цьому етапі їм потрібно бути найбліш обачними. Бо що чоловікові, вдягнув штани і більше не прийшов!
Але тут є й приклади, що з коханням не склалося через енну кількість років! Теж буває. Через те що комусь в певний час було настільки добре, що пофіг що буде. А потім хто тато? А той хто крайній! Але таких дівчат хлопці тільки час від часу люблять, а не беруть заміж! Дехто робить карєру, а потім задумується, що вона нічого не варта, бо немає для кого жити. Тому і робить штучне запліднення, чи просто кахається з чоловіком, аби народити собі дитинку.

Але у будь якому випадку це важко, бо відчуваєш себе зрадженою, кинутою, обманеною, ангелом з обрубленими крилами... хіба тішить народження маленького янголятка. Але потім знову відчуваєш себе... навіть не знаю як... бо маля питає, мама а де мій тато? Чи приходить зі школи, і розказує, як її однокласники з батьками у суботу кудись там ходили, як її чи його тато, щось купив, зробив, поміг намалювати малюнок... Мама, а де мій тато?..
І що сказати дитині?.. Як пояснити її, що тато тебе покинув? Що тато тебе навіть не бачив? А коли й бачив, то сказав, що то не його дитина!
Дитина спить, а мама сидить над нею, тихо посміхається і... плаче...

[Настюша]

Щасливий татусь, вам тільки романи писати :D
Згідна, що жінка може думати "а може він зміниться", і таких багато, можливо тому що в наш час важко знайти дійсно хорошого мужчину.
А стати матір"ю-одиначкою жінка може навіть як дитині буде років 10, не обов"язково щоб з самого народження малятка. Банальне "не зійшлись характером" може цьому послужити

[Щасливий татусь]

Настюша (27.5.2008, 15:49) писав:

Щасливий татусь, вам тільки романи писати :D
Згідна, що жінка може думати "а може він зміниться", і таких багато, можливо тому що в наш час важко знайти дійсно хорошого мужчину.
А стати матір"ю-одиначкою жінка може навіть як дитині буде років 10, не обов"язково щоб з самого народження малятка. Банальне "не зійшлись характером" може цьому послужити

Там вище й про такий випадок йдеться!
Щодо знайти дуже хорошого хлопця, то я вважаю, що треба слухатися свого серця, а розуму.
Я саме так знайшов свою дружину, а коли зустрічався і не тільки з іншими, то вже з першої зустрічі знав, так, вона класна, мені знею дуже добре, я її навіть люблю, але щоб одружитися? Та нізащо, то не моє!

[Сеструлька]

Щасливий татусь, ситуации бывают разные и зарекаться нельзя, бывают и не сошедшиеся характером, съеденные бытовухой, пережившие измену и увы вдовы тоже бывают, так что никто не застрахован от этого.

[:))Олюська:))]

Ось і я не знаю що робити. Коли чоловік говорив, що хоче дитину, я погоджувалась що і мені пора. Хотіла мати сімю, підтримку і одну радість на двох. От завагітніла. Зараз він не цікавиться ні літературою, ні тим де дитинка буде спати(я вже на 40 тижні ) боюсь народжувати. Я пробую сісти поговорити, щоб не нервуватись, а він кричить на мене що буде вирішувати проблеми по мірі їх поступлення. Я сама купляла одежу, взнавала про роддом, позичила конверт на виписку, от тільки не знаю як бути з каляскою, хочу взяти б\у адже нова дорога, а в 40 тижнів дуже по маршрутках не поїздиш, вже навідь лежати тяжко, спина ниє. Кроватки немає, батькам сказати стидно -не звикла просити, все сама. Так хочеться розревітись, але толку з тих сліз. Коли завагітніла думала що це буде найщасливіша пора в моєму житті, адже в мене буде справжня сім"я, люблячий чоловік. так хочеться плюнути на все і десь поїхати. Інколи думаю, що ліпше б ця дитинка померла, і сама плачу від цих думок, шкода маленьке, як я так можу думати про саме найрідніше чудечко.

[Rimas]

:))Олюська:)) (6.9.2008, 17:46) писав:

Ось і я не знаю що робити. Коли чоловік говорив, що хоче дитину, я погоджувалась що і мені пора. Хотіла мати сімю, підтримку і одну радість на двох. От завагітніла. Зараз він не цікавиться ні літературою, ні тим де дитинка буде спати(я вже на 40 тижні ) боюсь народжувати. Я пробую сісти поговорити, щоб не нервуватись, а він кричить на мене що буде вирішувати проблеми по мірі їх поступлення. Я сама купляла одежу, взнавала про роддом, позичила конверт на виписку, от тільки не знаю як бути з каляскою, хочу взяти б\у адже нова дорога, а в 40 тижнів дуже по маршрутках не поїздиш, вже навідь лежати тяжко, спина ниє. Кроватки немає, батькам сказати стидно -не звикла просити, все сама. Так хочеться розревітись, але толку з тих сліз. Коли завагітніла думала що це буде найщасливіша пора в моєму житті, адже в мене буде справжня сім"я, люблячий чоловік. так хочеться плюнути на все і десь поїхати. Інколи думаю, що ліпше б ця дитинка померла, і сама плачу від цих думок, шкода маленьке, як я так можу думати про саме найрідніше чудечко.

Хей! анука не унивати! То не така вже й проблема що ліжечка немає.. може чоловік просто сам в шоці від того що за пару днів стане татом :) Воно, канєшно, йому честі не робить, але ж і себе гризти не треба. Все налагодиться ;) Як повернешся з роддома то й віддаляти малечу не захочеться ні на крок. Спочатку може з вами в ліжку бути, а потім (коли чоловік зголодніє :) ) він сам побіжить ліжечко шукати.
Не все так погано як ти собі уявляєш.
А про дитинку треба тільки хороше думати. Вона там все відчуває, повір

[Юся]

:))Олюська:)) (6.9.2008, 18:46) писав:

Ось і я не знаю що робити. Коли чоловік говорив, що хоче дитину, я погоджувалась що і мені пора. Хотіла мати сімю, підтримку і одну радість на двох. От завагітніла. Зараз він не цікавиться ні літературою, ні тим де дитинка буде спати(я вже на 40 тижні ) боюсь народжувати. Я пробую сісти поговорити, щоб не нервуватись, а він кричить на мене що буде вирішувати проблеми по мірі їх поступлення. Я сама купляла одежу, взнавала про роддом, позичила конверт на виписку, от тільки не знаю як бути з каляскою, хочу взяти б\у адже нова дорога, а в 40 тижнів дуже по маршрутках не поїздиш, вже навідь лежати тяжко, спина ниє. Кроватки немає, батькам сказати стидно -не звикла просити, все сама. Так хочеться розревітись, але толку з тих сліз. Коли завагітніла думала що це буде найщасливіша пора в моєму житті, адже в мене буде справжня сім"я, люблячий чоловік. так хочеться плюнути на все і десь поїхати. Інколи думаю, що ліпше б ця дитинка померла, і сама плачу від цих думок, шкода маленьке, як я так можу думати про саме найрідніше чудечко.

Не волнуйся!!Вам нельзя!!!Масик всё чувствует и переживает вмести с тобою!!!Я немного понимаю что ты чувствуешь..наш папа тоже последнюю неделю где то не с нами..гуляю я сама..сама с собою разговариваю..ложусь сама спать..а он типо вечно чем то занят..вот сегодня я тоже плакала: вместо того что б пойти со мною погулять за эту неделю 2-ой раз(мог мы быть)он договорился о встречи с парнями-друзьями..а мы опять дома...Но когда я начинаю грустить, моё маленькое сокровище так начинает бится, что я забываю про все печали..я надеюсь на лучшее..успокаиваю себя, что это временно...У вас всё будет хорошо!!!!!!!!!!!!!!!

[Татусечка]

А серед моїх знайомих є люди які свідомо зробили такий вибір, хоча живуть з чоловіком
Я їх не розумію, хоча і не допитуюсь чому сказали так більше платять- то хай так і буде......