Допомога
Відправлено 27 червень 2010 - 21:08
Навіть на кожному огляді в гінеколога я так напружувалась, що мене завжди питали: "А як Ви збираєтеся родити?". Я лиш сміючись знизала плечима....Отже, одружилися ми в жовтні 2007 і коли через рік подружнього життя я не завагітніла, а постійні питання типу «Ну коли?» почали дратувати, я пішла до лікаря. Завдяки їй я пролікувала запальний процес та виявлені інфекції і почала активно працювати над поповненням в сім’ї. Так пройшло ще 2 місяці постійного вимірювання температури, але безрезультатно. В грудні 2008 я пройшла стимуляцію таблетками (і то пропила їх неправильно – не в ті дні, що треба) і коли 31 прийшла на УЗД, то почула, що таблетки не прореагували, домінантного фолікула нема і взагалі тенденція до полікистозу. Святковий настрій пропав моментально. Лікарка сказала прийти в січні після наступних місячних і попробуємо ще раз. Січневі свята промайнули непомітно і коли 16 числа місячні не прийшли (хоча вони в мене завжди були не регулярні), в моєму серці поселилася надія. Поміряла пару днів температуру, вона була весь час більше 37. І от 25 січня я вирішила зробити тест. Ви навіть уявити собі не можете як я зраділа, побачивши дві заповітні лінії!!!!
Ось так я завагітніла, не зважаючи на оте «не прореагувало». Потім були неперевершені 9 місяців, які проминули без жодних проблем чи ускладнень. Правда, на 32 тижні мені ставили передчасне старіння плаценти, але я приймала таблетки і все було добре.Передбачувана дата пологів в мене була на 25 вересня 2009 року і коли 27-го я прийшла до лікарки на огляд, то виявилося, що шийка ще не готова і голова дитинки ще високо. 1 жовтня мене оформили в патологію, а на 3-4 (то були вихідні) відпустили додому. 5-го зранку я прийшла, поздавала аналізи і пішла на біопрофіль. От він виявився поганий. Додому мене на ніч не відпустили і назначили капельниці. У вівторок 6 жовтня біопрофіль був кращий і на огляді лікарка сказала, що шийка матки теж вже краща (мабуть, «Колпотрофін» поміг) і відпустила додому, сказавши, що завтра почнуть стимулювати. Але мій малюк вирішив інакше. Десь біля 7-ї вечора в мене почав крутити живіт і я кожні 10 хвилин бігала в туалет. До того ж почала боліти поясниця. Я думала, що в мене розлад кишечнику, тобто отруїлася. Чоловік був якраз у відрядженні, зате була моя мама. Вона спитала чи це часом не схватки. Я тільки рукою махнула. Які там схватки, якщо я просто з’їла щось не те!!! Але для певності почала засікати час, хоча результат виходив нереальний – живіт крутило кожні 3-4 хвилини. Попробувала прилягти, але лежати не виходило. Поясниця нила ще більше, та й болі в животі посилилися. Я тоді давай питати допомоги в Інтернеті. Задала в пошуку «як розпізнати схватки», почала читати і щось жодне мені не підходило. Коли і сидіти вже не дуже виходило, подзвонила своїй лікарці з патології, мов так і так отруїлась чимось. Вона сказала поїхати в лікарню, хай чергова мене огляне і якщо все нормально, то вернусь додому. Ну я викликала таксі та й в 22:15 приїхала в родом. По дорозі мені здалося, що живіт відпустило, ще й засмутилася, що дурно їду. Ще черговій на вході кажу: «Дивіться, щоб Ви мене випустили, бо я туди й назад!». Прийшла в палату, переодягнулась і пішла до чергової, щоб мене оглянула. Та подивилась та й каже: «Відкриття 2-3 пальці. Клізму і хай переводять в родзал». Я в шоці, по-перше, в мене нічого з собою нема; по-друге, пологи сімейні, а чоловік за 60 км від мене та й ніч на дворі. Дзвоню мамі, щоб везла мені речі та й кажу, що їй випала радість бути зі мною на родах (така боягузка, як я, сама ні за що не буде). Загалом в 23:20 мене перевели в родзал і тут почалося. Обв’язали мене всяким, щоб провіряти серцебиття, в руку вткнули катетер для чогось, через кожні 15 хв саджали на той унітаз – дивилися розкриття, а в перервах я намотувала круги по родзалу. Біль була нестерпна і я вже не могла. Що я тільки не говорила тій бідній медсестрі. Згадаю, аж соромно стає за себе: і що мені треба кесареве, і що в мене поганий зір, а окуліста я підкупила. Повна чуш, короче
Лиш би не терпіти ту жахливу біль. Але та все пропускала повз вуха, і лиш заставляла присідати купу раз. Тоді я згадала, що не передзвонила своїй лікарці, щоб вона приїхала, але виявилося що їхати їй нема сенсу, бо зараз вже треба тужитися. Вилізла я на те крісло і давай тужитися, а голова дитини все не вилазить. А потім, я, така дурепа, побачила, що лікарка взяла в руки ножиці, і як звела ноги докупи…. Так на мене ще ніхто ніколи не кричав!!!!! (Ще й мамі моїй дісталося як вона могла виростити таку «недотрогу»!) Але лікарці якось вдалось зробити надріз і з наступним натиском на живіт я відчула неймовірну легкість. І через хвилину побачила своє дитя була 2-га година ночі. Малюк виявився вагою 4 кг і 53 см. Потім мене годину зашивали, бо було 4 зовнішні шви і багато внутрішніх (адже богатир родився!). Ми ще годинку провели в родзалі, а тоді нас перевели у палату матері та дитини.Ось так така «нєжинка» як я народила своє дорогоцінне дитя
.
