[Lara!]

Шановні форумчани!
Запропонувала Ясна таку тему, і я підтримую її починання і ентузіазм. Проте, хочу наголосити: багато тем про покарання є.
Є теми про вікові кризи, є про те, як боротися з дитячою войовничістю і є теми про покарання. То ж давайте не плутатимемо.

Про фізичні покарання і своє ставлення до таких методів говоримо у цій темі.
Є тема, де пропоную поговорити про те, як уникнути покарань взагалі, як відволікти дитину, переключити її увагу, щоб не провокувати таку поведінку дитини, яка вимагатиме покарань. Отже, якщо хочете поговорити про спілкування з дитиною без покарань, вам сюди.

Ця ж тема створена лише для обговорення різноманітних нефізичних методів покарань. Ділимось власним досвідом, викладаємо статті фахівців (але не забуваємо ховати великі шматки тексту під spoiler , а посилання на інші ресурси під hide )

[olia14]

Я теж не прихильник фізичних методів виховання, хоча сказати, що ніразу їх не використовувала, нажаль, не можу. А от методи нефізичні з арсеналу моїх виховательок, деякі з них я експлуатую інколи:
1) кут;
2) заборона бавитись з дітками, коли інші дітки бавляться на килимку;
3) називається "йдемо в яслі" чи коли настрій гірший "йдемо в яслі мити горшки".
4) ну це суто мій: "якщо ти не вмієш чемно бавитись і вкотре порвала колготки лізучи на гірку(задом наперед, не по-людськи), значить більше в садочок в спідничці не підеш, будемо ходити в штанах"(знали б ви дівчата, яке це страшне покарання для моєї дитини, плачу на 3 години, а результат той самий, може колись щось зміниться , а може метод змінювати треба )
Зміст цих методів думаю зрозумілий, мені от цікава ваша думка про них..

[Ясна]

Вже 10 років мучить мене питання чи можна жити з дітьми без покарань? На старшій пересвідчилася, що це призводить більше до конфліктів ніж до мирного життя.

Чи можливо покарати дитину, не завдаючи їй фізичного чи психологічного болю і при цьому домогтися свого?
Тема покараннядля мене стала трохи легшою, коли почула думку, що покарання має на меті показати, що дитина переступає межу дозволеного.

Наш татко, начитавшись пед літератури, покарав(читай, показав межу дозволеного) Цвітанку.
Я проводила екскурсію по Хортицьким святилищам для індуського монаха. Цвітану взяли з собою. наша подоріж зайняла близько двох годин. час, який Цвітана вже витримувала без мами під час прогулянок. під кінець доня почала вередувати і вимагати, щоб на руках її несла лише я. Щлях ішов весь час угору, я швидко видихалася, та коли підходив тато дитина починала кричати і відпихати його. після того як умовляння, пояснення не подяли, чоловік узяв Цвітану на руки і відстав від гурту. Дитина розривалася. Він поставив її на землю і сказав: мама стомилася і не може тебе нести, але є я, давай я тебе понесу. Я вже готова була бігти назад і знову забирати дитину, аж дивлюся, татко простягнув руки, малеча подала у відповідь свої рученята, всілася на шию і їхала так всю подальшу дорогу без вередувань.
підбиваючи підсумок можна сказати, що
татко був абсолютно спокійний
говорив твердо, але нормальним голосом

запропонував дитині вибір: або йти самій, або їхати на шиї, ситуація, яку дитина раніше не приймала, стала її свідомим вибором.
Зараз час від часу користуємося подібним методом.

Повідомлення відредаговано Ясна: 25 червень 2010 - 14:53

[olia14]

Ясна, я цим методом користуюсь теж і досить часто, причому не потрібно вважати, що ваші дітки ще маленькі і незрозуміють. Завжди чітко пояснюю дитині ситуацію і можливі варіанти, нехай сама вибирає, це ніби і демократія та все ж така, що прийнятна для мене.

[Lara!]

Я також, намагаюся, на скільки вистачає терпіння, обходитися, даючи дитині вибір. Власне, чесно кажучи, це я інтуїтивно почала використовувати. Коли дитина (старша, звичайно, бо до меншої ще нічого подібного не застосуєш) починає, наприклад, вимагати мультик, а ми дивимося щось інше і я бачу, що зараз вибухне істерика, я ставлю її перед собою і присідаю так, щоб говорити на одному рівні, а тоді спокійно пояснюю, що вона має вибір: або заспокоюється і чемно чекає своєї черги, або мультика не буде взагалі, третього варіанту не буде взагалі. Інколи потрібно відправити в іншу кімнату, щоб заспокоїлась і зробила вибір у тиші, на самоті. Але діє. Взагалі, для моєї дитини надалі найстрашніше покарання, це якщо сказати, що я з нею не дружитиму. Я це рідко застосовую, у крайніх ситуаціях, але для моєї дитини направду дієво. Ще можу, якщо вже не реагує на вмовляння, пообіцяти поводитися з нею так само: наводжу для прикладу якусь підходящу ситуацію і розповідаю, як поводитимусь, також діє. Ну і інколи залишаю сам на сам з істерикою в суміжній кімнаті, двері не закриваю, але не заглядаю на театр, який вона влаштовує. Вийти дозволяю, коли вона повністю заспокоїться, але говорити сама намагаюся спокійно, так дієвіше.

[Ясна]

olia14 (25.6.2010, 14:49) писав:

А от методи нефізичні з арсеналу моїх виховательок, деякі з них я експлуатую інколи:
1) кут;
2) заборона бавитись з дітками, коли інші дітки бавляться на килимку;

Особисто моє ставлення до цього як до психологічно агресивних методів.
Хоча коли стояння в кутку чи ізоляція від дітей має чітко обмежений час (5 - 10 хв), і без словесних образ в бік дитини то нічого ніби. Доводилося використовувати самій у садку на роботі.

Цитата

називається "йдемо в яслі" чи коли настрій гірший "йдемо в яслі мити горшки".

Якась дуже тонка межа між залякуванням і свободою вибору.

Цитата

"якщо ти не вмієш чемно бавитись і вкотре порвала колготки лізучи на гірку(задом наперед, не по-людськи), значить більше в садочок в спідничці не підеш, будемо ходити в штанах"(знали б ви дівчата, яке це страшне покарання для моєї дитини, плачу на 3 години,

У мене була схожа ситуація. Дзвінка полюбляла бігати у білих носочках по підлозі. Я запропонувала їй. або вона вдягає капці або пере сама. Отримавши згоду при свідках (татові), щоб не відкрутилася. вручила їй носки і мило. Пари разів вистачило, щоб дитина подружилася з капцями.
але плач на три години робить ваш метод ближчим до залякування.
Може варто спробувати дати голку в руки і хай шиє?
Моя в 5 років вже щось там плутала нитками.
і ще одне. Із власного досвіду, усі діти люблять залазити на гірку не по-людськи, якщо ваша не буде цього робити, коли це роблять інші,то це змусить піти її проти колективу, зменшить соц статус у групі . Складний вибір навіть для дорослого.

[zajka]

Для моєї доні теж найбільше покарання - якщо я кажу, що не буду з нею дружити...тоді поведінка миттєво змінюється, але намагаюсь не зловживати, кажу, коли нерви вже геть на межі у мене. Ще допомагає, якщо я твердо пояснюю (у відповідь на якісь вимоги зі сльозами з її боку), що "ти можеш, звичайно, плакати, але це нічого не змінить, те-то і те-то (що вона вимагає) все одно зараз не буде."
Іноді просто пояснюю, що якщо не слухатиметься, то ....(не включу мультик, не піде в дендропарк, не куплю іграшку і т.п.)

[Ясна]

olia14 (25.6.2010, 14:57) писав:

[причому не потрібно вважати, що ваші дітки ще маленькі і незрозуміють. Завжди чітко пояснюю дитині ситуацію і можливі варіанти, нехай сама вибирає,

Я вперше скористалася. коли Цвітані було кілька тиджнів. Після пари ночей носіння на руках, я поклала її коло себе і сказала: можеш плакати. кричати. але я не буду тебе носити вночі. я буду тебе гладити. співати, годувати, робити масажик. але носити не буду.
Через пару хв малеча взяла цицьку і заснула.

[olia14]

Ясна, дещо перебільшилла кажучи про 3 години, хотіла підкреслити, що дитині це страшенно образливо, той плач я витримую не довше 5 хвилин, тоді ми роздумуємо на тему хто буде прати-шити колготки і так як ви, ми вже пару разів прали...А на гірку не по-людськи я не забороняю, тільки в штанятах
А в яслі вихователі водять нечемних, даючи зрозуміти їм, що вони вже дорослі, а як себе вести вчать маленьких, тобто в яслях.. і це для них страшенно образливо, мені теж було дуже прикро дізнатись, що моя старшенька минулого року там побувала і дуже плакала в той момент за мамою(зі слів іншого вихователя), але коли я трохи заспокоїлась, подумала...все-таки якісь методи мають вихователі застосовувати, звісно, згадуючи цей момент мені не зовсім приємно те, що моїй дитині прийшлось випробувати це на собі.

Повідомлення відредаговано olia14: 25 червень 2010 - 15:25

[Ясна]

olia14 (25.6.2010, 15:20) писав:

в яслі вихователі водять нечемних, даючи зрозуміти їм, що вони вже дорослі, а як себе вести вчать маленьких, тобто в яслях.. і це для них страшенно образливо,

Якщо метою є викликати образу у дитини. то це вже, як на мене, залякування.
керування поведінкою дитини шляхом викликання у неї страху перед можливим покаранням.

Цитата

той плач я витримую не довше 5 хвилин, тоді ми роздумуємо на тему хто буде прати-шити колготки і так як ви, ми вже пару разів прали...А на гірку не по-людськи я не забороняю, тільки в штанятах

З написаного я бачу, що доня ваша хоче і ковготки і задом наперед на гірці.
Компроміси не приймаються.
я б зранку перед садком поцікавилася. ти сьогодні будеш гратися на гірці? що ми одягаємо. Якщо гірка - то штани, якщо ні - то ковготки. І ніякої думки про те, що ковготки і гірку можна поєднати(роздуми про те хто пере ковготки)
Якщо дитина полізла в ковготках на гірку, ловимо її на обмані і на другий раз одягаємо штани: я тобі повірила. а ти мене обманула. Я тобі не вірю. Якщо малеча клянеться, що вік гірки не бачити, то можна дати їй шанс, перевірити як вона тримає слово.
Якщо дитина знову не дотримує слова, то думаю, проблема десь глибше. і вирішувати треба вже не компроміс гірка- ковготи, а те, що викликає небажання йти на компроміс.

[гра з вогнем]

важка ця тема. так само важка як. власне. вислів "покарання"
якось хотілося б обійтися у вихованні дитини без покарань. без цих "кнутів та пряників", але дивлячись на свої реалії, я бачу, що це навряд чи можливо.

найперше, знаючи себе, я вже майже навчилася реагувати не миттєво. а порахувати про себе до скільки вийде, хоча б до трьох, а тоді починати розмову. вже якось спокійніше виходить.

ми використовуємо куток і розмову на рівні очей дитини.

я думаю друге - навіть дієвіше, але... як завжди триваліше у часі.
я намагаюся присісти на рівень дитини і спокійно пояснити, що його поведінка може призвести до поганих наслідків, що він внаслідок таких дій може травмуватися і т.п.

[Ясна]

Весною у нас був один виховальний маневр із Цвітаною.
У дворі прорвало трубу і утворився такий гарненький струмочок. Звісно що через секунду Цвітана була вже там. Пару хвилин вона трималася сухого, а потім почала наступати на воду. Я відсторонила її раз, сказавши, що не треба ступати у водичку. вистачило на кілька секунд.
я дала їй палочку ляпати по водичці і сказала не ступати ніжками на мокре, знову подіяло не на довго.
Я вже більш суворішим тоном попередила:
- не лізь у воду. а то підемо звідси!
Реакції нуль.
Тоді я беру дитину на руки і швидко йду на інший бік двору, звідки води не видно, кажучи, що ніжками у воду не ступають, і нам доведеться гуляти тут.
Цвітана походила хвильку навколо мене, тоді простягнула ручку і просить: топ-топ.
я дала їй руку і вона повела мене знову до води. Більше у воду дитина не вступала.
Ми кидали у калюжку камінці, ляпали по воді паличкою, кидали у струмочок сухі листочки та трісочки. і навіть трохи побовтали ручки.
я простежила. щоб підхід до води був зручний і дитині потребувалося менше зусиль стежити за ногами та ще за тим, щоб заняття виявилися цікавими і різноманітними, щоб не було потреби привертати мою увагу мокрими ногами.

[Cherika]

У мене був схожий момент, як у вас, Ясна, , у нас в дворі майже завжди є одна калюжа, і мою доцю до неї "тягнуло" , але вона в неї не вступала, бо я її або відволікала, або казала що туди не можна вступати бо ніжки будуть мокрі, вона мене довгий час слухалась, а потім в один прекрасний момент я відвернулась, а вона бігом стрибнула в ту калюжу! Я тоді взяла доцю за руку, сказала їй що в калюжу ступати не можна, а раз вона не послухалась мене то ми йдемо додому і більше не будем сьогодні гуляти (правда ми й так мали йти додому бо в доці були всі ноги мокрі та й час вже був пізній:)). Після того випадку доця знов чемно обходить калюжу, правда не знаю чи надовго її "вистачить" :)

Користувач подумав і додав через 2 хв.:
Моя знайома каже що якщо дитина хоч раз попробувала помочити ноги в калюжі, то її завжди тепер туди буде манити...

Повідомлення відредаговано Cherika: 25 червень 2010 - 16:31

[Кравчоля]

Я чогось взагалі свого Ромку не можу навіть по попі шляпнути. Він у нас такий добрий та спокійнийу порівнянні зі знайомими дітьми, що мені соромно навіть щось йому дорікнути. Хоча, звичайно, бувають бзіки, тим більше, що він ще не говорить (що мене надзвичайно турбує), інколи щось хоче - а я не розумію. Він верещить, а я серджусь. Або спати не хоче лягати, чи їсти не йде. Починає плакати і протестувати, тоді татко йому каже: "Йди поплач в коридор, як заспокоїшся, тоді й приходь". І він іде, бо для нього татко - авторитет! А я взагалі намагаюсь не реагувати на ці псіхи, роблю вигляд, що нічого не відбувається.

[відчайдушна домогосподарка]

В мене основний принцип -не залякувати.Ніколи не кажу,якшо ти то,то я тобі шось не куплю,не зроблю,чи дружити не буду.Деколи зустрічаю таких матусь у сквері у яких патологічне бажання "виховувати" своїх дітей.Тільки й чути:не бігай,не бери того,чого туди пішов?Грайся тут.і т.д.Якщо діти не слухають,то йдуть погрози.Ти чуєш,шо кажу,бо дам по сраці,підем додому,не підем на вулицю.Закінчується ревом на півгодини,але мама довольна,бо ніби вийшло по її.Я стараюся по максимуму не обмежувати дитину ,навіть в калабаньку можнп стати маленьку.Але зато дуже рідко якісь плачі.Якшо шось забороняю,то кажу не не лізь в калабаню,а давай підем бо бордюрчику.Всі лишаються задоволені.

[Ясна]

Cherika (25.6.2010, 16:29) писав:

Моя знайома каже що якщо дитина хоч раз попробувала помочити ноги в калюжі, то її завжди тепер туди буде манити...

Ми при нагоді міряємо калюжі. Я пояснюю, що сьогодні можна. бо тепло або ми в чобітках, а буває не можна. Звісно малеча намагається перевірити. чи дійчно сьогодні не можна. то я відношу її подалі від калюжі. Цього вистачає покищо, щоб не порушувати заборону.

[olia14]

ОООО, як шкода, що мене тут не було, коли ви почали про калабані говорити! Я якраз мала на думці обговорити той момент, але беремо ширше... от така ситуація:
Виходжу гуляти в двір де є дітки-сусіди, знайомі мами, ну і звісно головний герой-калабані! Буквально недавно табір гуляючих просто на моїх очах розділився на два: мами, "дітки яких ходять в білих шкарпеточках"(позначаю умовно) і мами, "дітки яких роблять що хочуть"(що хочуть включає практично купання в калюжі і лежання на траві). Перші мами вирішили, що набагато зручніше буде просто втекти від других і так і вчинили ... Тепер роздуми сторін з цього приводу: мами "вседозвольників" закидають "дитина має мати дитинство", "а що буде, як дитина потім вирветься з того ланца"(дівчата, повірте мамочки так "видрессирували" діток, що ті просто стоять біля них і не відходять ні на крок, поки ті розмовляють, чесно кажучи завидно, треба ж такий підхід знайти до дитини?!), "хіба це дитина, що стоїть струнко і не бігає?", "вони що на виставку прийшли чи на двір?". Мами "біленькі шкарпеточки" мають свої аргументи: діти слухняні, не треба волати на всю вулицю, щоб не гонили, діти чистенькі: в чому пішли на двір, в тому і прийшли, діти зібрані-нічого не згублено і не валяється десь по траві і калюжах, діти здорові, бо нічо не мокре і не спотіли...
Я от стою з боку і думаю, а де ж та середина золота, бо "строїти" і залякувати діток не дуже хочеться(маю сумнів, що таке 100% послушання не має "конкретного" вишколу ), але і та вседозволеність мене лякає теж страшенно(потім коліжанка закине: твоя дитина не вигулялась по калюжах в рік, то в два все одно доженеться ), пробую я її шукати, пробую, але важкувато. Тут момент основний не в тому, щоб її знайти, бо десь для себе я її бачу, а проблемка в тому як воно, то моє бачення, може співпадати з гулянням з дітками з різних таборів? Чи нам уникати діток взагалі??? Звісно, що наодинці проблемка вирішується досить просто, погодьтесь..., а от як вирішити її в колективі?..та щей такому різношерстному...певно це не можливо, як і "добрим для всіх не будеш".

[Ясна]

Недавно використала вичитаний метод на Дзвінці:
Дитина помила посуд. але залишила кастрюля і брудну мийку.
Сидить за комп"ютером.
Я підхожу і вічливо говорю:
-Донечко, вибач, що відволікаю тебе, але ти не закінчила мити посуд. Закінчи будь ласка.
-А що там?
Я пояснюю яку роботу треба доробити.
Кастрюлі миються, але на місце не ставляються, на підлозі наляпана вода.
Я знову підхожу і знову вибачаюся, що відволікаю, але кастрюлі у нас ставляться у стіл. і по мокрій підлозі Цвітана може посковзнутися.
Дитина знову йде і робить, але кидає ганчирку для підлоги брудною.
Я кажу:
-Доню, мені так не зручно тебе знову відволікати, вибач будь ласка, але...
кілька днів після того посуд мився нормально, розставлявся по місцях і мийка залишалася чистою

Головне у цьому методі:
щоб дитина була зайнята чимось цікавим. і постійне відволікання заважало займатися справою
бути вічливим. але не холодно вічливим, а показати, що дуже шкода відволікати дитину, і ви б цього не робили. якби робота зробилася добре. Вічливість не дасть ходу агресії з боку дитини, налаштує її на дружнє ставлення.
Скажу по правді. мені далося це не легко. Бо накричати. а потім переробити простіше. ніж ходити тінню за дитиною добру годину. доки вона закінчить роботу.
повторити я так і не зібралася з духом.

[Рижуля]

olia14, дуже розділяю ваші погляди і роздуми на тему "золота середина".
Чесно скажу, що часом, читаючи методи виховання Ясної, ловлю себе на думці, що це не компроміси, а вседозволеність...
От для прикладу фото з калабаньою...
Дитина захотіла - мама пустила. Босоніж. А в калабаньці може бути гострий камінчик чи шкло. Та багато чого може бути. То хіба варто в такому випадку йти на поводу в дитини, аби лиш вона не кричала і не капризувала??
Або вищеописана ситуація з "..вибач, що я тебе відволікаю.."
Якщо чесно, мені трохи дивно це читати. Для дитини батьки повинні бути авторитетом, і строгість в цьому нелегкому процесі - ніяк не заважатиме. Пам"ятаю навіть зі школи - улюбленими вчителями були саме суворі, але справедливі, а не ті, яким можна було вилізти на голову. Ми це прекрасно розуміли і чудово користувалися з ситуації.

відчайдушна домогосподарка (25.6.2010, 17:54) писав:

Я стараюся по максимуму не обмежувати дитину...

З часом, дитина яка відчуває вседозволеність дуже зручно для себе цим користується.
Ситуації бувають різні, і якщо йде мова про безпеку дитини чи про її здоров"я ( в мокрих капцях після калабаньки довго не погуляєш, або якщо дитина не грається біля мами, а біжить куди очі бачать, не озираючись чи йде мама слідом чи ні) - слід бути категоричною , а не йти на поводу в дитячих забаганок.

Нам в критичних моментах допомагає мій твердий і категоричний тон. Якщо дитина закатує істерику, я ніколи її не намагаюсь заспокоїти. Просто твердо кажу, що якщо не заспокоїться - ми підемо додому. І все. Більше ніяких вмовлянь чи відволікань. Або махаю ручкою і кажу "па-па, якщо заспокоїшся, мене наздоженеш, я буду йти помаленько".
Постійний пошук компромісу, або метод "дай-за-дай" (тобі не можна лізти на гірку, зате можна поталяпатися в калабанці) дає дитині зрозуміти, що батьки під неї підлаштовуються. Часом просто варто сказати НІ, тому що Я ТАК СКАЗАЛА, тому що я мама, я старша і я знаю як в цій ситуації буде краще.

Дякую за увагу :)

Повідомлення відредаговано Рижуля: 26 червень 2010 - 14:56

[Ясна]

Смысл наказания Очень распространено мнение, что наказание нужно для того, чтобы вызвать отрицательную эмоцию (боль, обиду, страх). Тогда случай запомнится, и ребенок впредь не будет себя так вести. А если будет, то наказание надо усилить.

Текст, що розкривається

ли будет, то наказание надо усилить. Эта точка зрения пустила глубокие корни в сознании людей и в практике воспитания. К сожалению, иногда ее подтверждают «научно», ссылаясь на теорию условных рефлексов, в которой говорится о необходимости «подкрепления» (в том числе отрицательного) для научения. Но поведение человека – не набор рефлексов, а воспитание – не их выработка. Может ли наказание человека исправить его поведение? Конечно, нет! Достаточно посмотреть на этот вопрос совсем широко и обратить внимание на результаты пребывания людей в колониях и тюрьмах. Называть эти учреждения «исправительными» все равно, что черное называть белым. Но не будем уходить так далеко. Вернемся к исправлениям ребенка. Бывает, что под страхом наказания он действительно перестает делать то, что ему запрещено. Однако чаще он подстраивается или маскируется – делает вид, что послушался, то есть идет на обман. Бывает, что он ведет себя «правильно» при одном родителе и распускается при другом.

наказание – это прежде всего сигнал о нарушении правила, нормы или установленного порядка. Смысл его – сделать более весомыми слова взрослого, подчеркнуть их серьезность.

Текст, що розкривається

Ведь дети слишком легко пропускают слова родителей мимо ушей, особенно когда им что-то не нравится. Хотя наказание может огорчить ребенка, дело не в том, чтобы его обидеть, расстроить или напугать, а в том, чтобы дать ему возможность задуматься над проступком, понять, что именно он нарушил и почему это плохо. Такой взгляд на роль наказания предполагает установку на воспитание сознания и личности ребенка, а не на исправление его внешнего поведения. Стоит еще раз подчеркнуть, что при таком подходе родитель оказывается в позиции проводника и защитника жизненного правила или моральной ценности, а не фигуры, диктующей свою волю. Это должно выражаться и в соответствующих словах: «В нашей семье это не принято…», «У нас такой порядок…», «Так надо…». Заметьте, что в этих фразах отсутствует «Я» родителя («Я сказал…», «Я требую…»). Они, так сказать, безличны и воспринимаются не как диктат взрослого, а просто как должное

Прихований текст

http://lib.rus.ec/b/165492/read

интересный случай из воспоминаний замечательного американского психотерапевта Мильтона Эриксона.
Я використала дещо з його досвіду у ситуації з посудом

Текст, що розкривається

У него было восемь детей, и каждый из них испытал на себе умелое, часто нетрадиционное обращение отца с их детскими проблемами.
Привожу его рассказ:
У детей короткая память, но я отлично запоминаю, что они делали или говорили. Роберт однажды заявил: «Я достаточно взрослый, большой и сильный, чтобы каждый вечер выносить мусор». Я выразил сомнение в этом, но он горячо защищал свою точку зрения. Тогда я сказал: «Хорошо, со следующего понедельника мы попробуем». Он вынес мусор в понедельник и во вторник, но в среду забыл это сделать. В четверг я ему напомнил, и он вынес мусор, но забыл это сделать в пятницу и в субботу.
Поэтому в субботу я дал ему возможность как можно больше поиграть в активные игры, которые ему очень понравились, но от которых он устал. И затем в качестве особого исключения я позволил ему лечь спать так поздно, как он пожелает. В час ночи он сказал: «Пожалуй, я пойду спать». Я отпустил его. По какой-то «странной случайности» я проснулся в три часа ночи и разбудил Роберта. Я очень извинялся за то, что забыл ему напомнить вынести мусор. Не сделает ли он этого сейчас? И вот с большой неохотой Роберт оделся. Я еще раз извинился за то, что не напомнил ему, и он понес мусор. Вот он вернулся, разделся, надел пижаму и забрался в кровать. Когда он крепко заснул, я снова разбудил его. На этот раз я извинялся еще больше. Я сказал ему, что сам не понимаю, как это мы просмотрели мусор в кухне. Не оденется ли он снова и не вынесет ли этот мусор? Он вынес его в мусорный контейнер у дороги. Он шел обратно, глубоко задумавшись, и уже дошел до крыльца. Вдруг он рванулся обратно на дорогу к мусорному контейнеру, чтобы убедиться, что крышка на нем хорошо закрыта. Войдя в дом, он остановился и окинул взглядом кухню, прежде чем снова лечь в постель. А я все еще продолжал извиняться. Он лег спать и уже больше никогда не забывал выносить мусор. Фактически, Роберт запомнил этот урок так крепко, что у него, теперь уже взрослого, вырвался тяжелый вздох, когда я сказал ему, что опишу этот случай в своей книге.

В этом эпизоде отец повел себя, действительно, несколько необычно. Однако все, что он делал, было четко продумано и рассчитано на безусловный результат. Во-первых, он разбудил сына поздно ночью (причем дважды!), дождавшись, когда тот крепко заснул. Для чего? – Чтобы дать ему сильнее прочувствовать, что держать слово – дело важное, во всяком случае, важнее ночного сна.


Во-вторых, он провел всю «воспитательную операцию» в интересном тоне: непрерывно сожалея и извиняясь. Почему? – Чтобы, сочувствуя и беря на себя часть вины, установить дружеский тон, и тем самым предотвратить возможную негативную реакцию сына. Расчет оказался точным: мальчик не только добросовестно сделал все, но больше никогда не забывал о своем слове.
Юлия Гиппенрейтер Продолжаем общаться с ребенком. Так?

Користувач подумав і додав через 23 хв.:

Рижуля (26.6.2010, 13:22) писав:

Просто твердо кажу, що якщо не заспокоїться - ми підемо додому. І все. Більше ніяких вмовлянь чи відволікань. Або махаю ручкою і кажу "па-па, якщо заспокоїшся, мене наздоженеш, я буду йти помаленько".

Хороший метод. але діти бувають різні. Як ви наприклад реаууватимете, якщо йдете помаленьку, а потім обертаєтеся, а ваша малеча лежить без свідомості на землі?
У неї на піці емоції напад АРП. Почитайте на форумі мам, які знають, що це таке.
Наступного разу ви теж підете по маленьку?

Цитата

От для прикладу фото з калабаньою... Дитина захотіла - мама пустила. Босоніж. А в калабаньці може бути гострий камінчик чи шкло. Та багато чого може бути. То хіба варто в такому випадку йти на поводу в дитини, аби лиш вона не кричала і не капризувала??

Почати мабуть треба з того, що калюжа була мною перевірена, у маленькому селі, близько біля будинку. У калюжу в місті Цвітана не полізе. Вона вже розуміє, що є місце - де можна побовтатися у водичці, а є там де це не можна. я завжди ловлю момент, коли дитячі бажання можна легко виконати без ущербу для всіх. Вчора ми. наприклад, натягнули кирзачки і переміряли всі калюжі біля будинку.
а позавчора такої можливості не було і Цвітана з неменщим задоволенням кидала у воду камінці і листочки. при цьому ні разу не вступивши у воду.

Цитата

Постійний пошук компромісу, або метод "дай-за-дай" (тобі не можна лізти на гірку, зате можна поталяпатися в калабанці) дає дитині зрозуміти, що батьки під неї підлаштовуються.

Педагоги це називають відволіканням або компромісом.

Повідомлення відредаговано Ясна: 26 червень 2010 - 22:06