Все почалося 29 липня. До мене подзвонив лікар який повинен був приймати пологи і попросив мене на 11.00 завтра прийти до нього на огляд. Мовляв дитинка в мене низько, потрібно подивитися на кріслі. Я прийти погодилась , але якесь відчуття у мене постійно всередині протестувало щоб я не ходила( я вибирала довго лікаря , бо хотіла народжувати на Мечнікова). Та все ж я зраненька встала, відмахнула всі погані думки, із прекрасним настроєм поїхала в Медінститут – я ж довіряю своєму доктору. За роди бере 600у.є значить все буде ок.
В коридорі до його кабінету зібралося нас 3 пузатика, він- «Дєвочкі всі на крісло по очереді»!!!Признаюсь вам оглянув він мене так що ого-го. Сказав все добре, скоро народиш, плід низько і відправив додому. Нити мій животик почав ще в маршрутці по дорозі додому.
Приїхала і кажу своїм, що здається почалось…мені чомусь ніхто не вірить… я сіла та й собі вишиваю…В 16.00 вже ниття посилилося, думаю подзвоню лікареві, домашні не вірять, може він повірить! І він повірив! І ми поїхали. Всю дорогу в таксі ми з чоловіком реготали
В 17.30 ми були в пологовому, прибіг лікар, знову оглянув,
І ось 18.00 я в родзалі, чоловік зі мною, ні лікаря, ні акушерки, короче ні душі, тільки я і він. Процес відомий – сиджу на шарику, стою на четвереньках, чалапаю в туалет волочачи за собою закривавлену тряпочку…знову сиджу на м’ячику…дихаю…
19.30Пішов Сашка, привів акушерку каже вона мені
- Що ? Болить?Я Вам співчуваю, у ВСІХ так болить, це лише початок, буде ще сильніше боліти( умене все життя перед очима промайнуло, якщо такий початок… то що ж далі буде). Вона вже хотіла йти, але продовжила: зараз болить, потім буде трошки менше, потім ви захочете в туалет «по великому» А я їй - та я в туалет хотіла ще годину тому!!!
- І тут понеслась… Прибігла чергова – повне відкриття-дитина на виході-дзвонять моєму лікареві ,
- А далі були дві найщасливіші години мого життя, коли моя лялька лежала біля мене і поцьмакувала цицю. Я була в такому захваті , що мені хотілося завагітніти знову і народити це не порівняти ні з чим!!!
- Два місяці у нас були повної ейфорії і щастя!!! Педіатр приходила, все в порядку. Молочко гамаєм, спимо гуляєм, покупки,іграшки,памперси,бодіки і повзун очки…
- І 30 вересня – бах- діагноз!!! З цим живемо вже 9 місяців. І як мені сказали сьогодні, скоріше за все наш діагноз є наслідком ось цієї всієї історії. НІКОЛИ не пробачу собі що не послухала свого відчуття, і пішла на той огляд – хоч з іншої сторони розумію що на все воля Бога!!! Адже у тих двох дівчат які були зі мною на огляді, і народили в цей же день з дітками все добре!!!
Усім бажаю здоров’ячка. Може моя розповідь застереже когось від помилки.
Впевнена на всі 100%, що якщо б я розповідала вам цю історію тоді коли Каті був 1 місяць, ця історія була б «щасливо –весело –казковою», а зараз після усього пережитого Катюхою, і нами біля неї все не так яскраво!
Дякую вам дівчатка за те що ви в мене є!
Ой і ще додам- Найстрашнішим для мене було в родах те,коли мене везли на каталці в палату по коридору. Така старенька санітарочка сказала мені ви тримайтесь добре, ато ті каталки іноді перекидаються!!! Ця дорога по коридору була просто безкінечною і дуже страшною

Допомога





















































