[Lya]

Прошу вибачення за таку болючу тему, але я не можу знайти вихід, і серце вже так болить…
У вересні буде 3 роки, як наш синочок помер. Зараз у мене є 8-місячна доця. Зовні я абсолютно адекватна людина, але всередині – суцільна душевна біль, хоча після народження донечки стало набагато легше. Так от, хоч пройшло вже трохи часу, але не минає дня, щоб я не думала про нашого сина. Ті дні, коли все те відбувалось щодня проходять у мене в голові якимось кінофільмом і я настільки пам’ятаю всі дрібниці…це жахливо так жити і мучити себе і його- я це розумію, але коли сама себе заставляю забути і переключитись на інше, то моє серце сприймає це як зраду...і все знову і знову повертається назад. Одного разу мені знайома розповіла історію про свою знайому. Так от, був у тої жінки 6-річний син і він помер. Дуже сильно вона за ним побивалась і через деякий час у неї народився хлопчик. Всі її знайомі зауважили(коли він підріс) НАСКІЛЬКИ характер, розмова, жести і т.п. у цього синочка були такі самі, як у того першого, що помер. Що це може означати? Чи знаєте ви такі історії? І як ви живете після втрати дитини? Я розумію, що всі горя наших мам не можна скупчити в одне, але може хоч це мені допоможе відпустити мою дитину…
Дякую.

[мама5ти]

Lya, Хочу висловити моє глибоке співчуття у вашому горі.
Дякую Богу, мені не прийшлось пережити такої втрати, але трохи взнала того, коли перша вагітність обірвалась на 20 тижні і та дитинка була жива, я її бачила. То не порівняти з горем мами, яка втратила дитинку, яку кохала і виховувала вже деякий час.
Бажаю, щоб Бог вам дав мир на серці і показав вихід з цієї ситуації, можливо і через людей, які це пережили.

Не знаю, чи коректно просити вас, розповісти трохи, що сталось, якого віку був ваш синочок. Кажуть що буває легше, коли комусь розповісти про своє горе. Я не наполягаю, бо це для вас велика травма, але якщо хочете, опишіть трохи, що сталось.

[Lya]

мама5ти, дякую. Зараз я вже можу про це спокійно говорити, бо час дійсно трохи рани заліковує. Сину був рівно місяць. Ми його довго чекали. Дитина народилась абсолютно здоровою і все було чудово. Просто однієї ночі він впав в кому, а ми це побачили аж зранку.Він їв, пісяв, все було нормально..лише він не відкривав очі і це мене збентежило. Лікарі не виявили кому, зробили клізму і відправили додому. І аж за 1,5 доби, коли він уже практично не рухався, а лише стогнав..ми знову поїхали до лікарні і там вже його направили в реанімацію..тільки вже нічого не допомогло: ні гроші, ні ліки, ні зв"язки, ні молитви...рік я була, як ненормальна, а потім потроху відійшла. Лише мене бентежть те, що я його чекаю..так, ніби він звідкілясь повернеться. І наскільки це відчуття сильне, що я нічого з цим не можу поробити.
До речі, розтин не показав причину коми і паталогоанатом(дуже гарнй спеціаліст) ховав очі, бо не міг(або не хотів) пояснити від чого помер мій синочок. Для нас це було великим горем, бо якраз коли все те почалось із сином було 40 днів за свекром..а до того 2 місяці в наші вікна щодня з ранку до вечора билась птаха..і я не надала цьому значення. Просто містка якась.
А коли він помирав, нам дзвонив лікар(бо за 3дні ми не спали практично і нас силоміць відправили додому), але не міг додзвонтись, бо ми заснули і хоча телефон був біля моєї голови, я не чула..в той момент мені, моїй мамі і чоловіку снвся один і той же сон..ніби ми в такому гарному місці і там ТАК добре,як за ціле моє життя мені не було..і багато квітів. Все це відбувалось саме тоді,як він покидав нас...Може якби я не пішла додому, то син не пішов би від нас..лікарі дивувались, що хоч дитина була в комі, але коли я до нього говорила, він мене шукав очима, дивився туди, де я стояла. Люди, це так дико, коли помирає таке маленьке твоє рідне!!!

[ясочка]

Lya, співчуваю вам. Якщо хочете, можу скинути вам у приват адреси сайтів, де спілкуються мами з такою як у вас бідою, можливо, там щось порадять.

[мама5ти]

Lya, Ще раз вам співчуваю, але одне знаю точно, ви не винні в тому що сталось, і скоріше за все нічого би не змінилось, якби ви залишились тоді з ним. Так сталось і не ваша вина в тому.
У вас зараз є донечка, вона з вами, вона ваша рідненька, це ваше Сонечко у житті, я думаю, що в ній ви маєте розраду. Синочка вже не повернеш, на жаль, і ті знаки, що ви потім зрозуміли, думаю, не допомогли би змінити щось в тому, що мало статись.
І ще, читала десь думку, що не відомо, що чекало ту дитинку далі і тому Бог забирає її раніше, бо пізніше це було би ще важче і болісніше.
Бажаю вам сили, мудрості, і здоров'я вашій донечці, щоб радувала вас завжди.

Повідомлення відредаговано мама5ти: 07 червень 2010 - 09:06

[Atem des Lebens]

Прийміть мої співчуття. Чесно навіть незнаю, які підібрати слова, я просто ревіла і серце зажалось. Вам сили і сили пережити горе. Час то лікує, але не виліковує.
Моя сусідка-родичка 28 років тому поховала дочку, цього року сина і внука - це просто , навіть не можу підібрати слів, вона розказувала, що вона так побивалася за дочкою (їй було 17 років) плакала, весь час, де б небула і у сні наснилася їй дочка, де повно води, вона вся мокра стоїть, моркіська-мокріська і лише одні слова "мамо я вже вся мокра" і це якось дало їй розраду і припинило плач.
Тут поховала знову, це був мій вуйко і брат друг, посуті ми дальша родина, але серце все болить і плаче, бо ще жити і жити, а що робить у головах їх близьких то просто не можу собі уявити, пустота, розпач, біль....питання чому саме так, чому саме моя дитина...?
Не просто в народі говорять "нема гіршого горя ніж батькам ховати дитину"
Прийміть ще раз моє глибоке співчуття. Моліться, шукайте розраду в молитві, в Бозі і ви маєте радість донечку обдаровуйте її любов'ю.

[Ira+kola]

Прочитавши вашу розповідь, сльози котяться самі по щоках, і тільки уявити можу, яка це страшна біль втратити свою кровинку. Співчуваю вам. Тримайтеся. А доця хай радує вас завжди.

[Беременулька]

Lya, співчуваю Вам!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

самі такого не переживали, але в нас була завмерла вагітність!!!!!!!!!було дуже важко!!!!!!!!!!!!!!!але мабуть Вам було важче!
Бог посилає нам випробування! ми незавжди розуміємо чому саме це? чому саме з нами? але повинні гідно прийняти їх! пам"ять ніколи незможе викинути те, що росло під серцем! але у Вас тепер є донечка, і треба всю ніжність вкладати в неї!

п.с. у моєї подруги синочок помер на 3 місяці життя! це було 4 роки тому! вона дсі не може забути , і тільки зараз відважилась на вагітність!

жити треба далі!!!!!!!!

[sun*]

Lya- співчуваю вам! важко врати дитину на 3 чи 20 тиждні ! але вам більше болить бо дитинка була вже велика !Ви відважились на ще одну вагітність і зараз у вас є маленька донечка ! Нехай доця тиштть і радує всю вашу родину ! У моєї дворідної сестри дитинка померла коли іх було 8 місяців незабаром вона завагітнілі і народи донечку!Прикро коли стаються такі речі напевно це якесь випробування !

[cherri]

Lya, прийміть і мої щирі співчуття. Читаючи вашу розповідь я ревіла , не можу уявити собі якого горя ви зазнали, який біль та розпач маєте у серці , та вірю, що ви сильна жінка і свою любов та турботу будете вдвічі більше дарувати свїй другій дитинці. Поділюсь і я історією однієї знайомої. У неї було двоє діток, ввечері вони завжди зустрічали її з роботи. Одного разу так само зустрічаючи її з роботи вони разом йшли додому по тротуару, а ззаду на них налетіла машина без водія (водій не правильно припаркувався на горбі і машина набираючи швидкості з гори просто переїхала її дівчинку). Вона довгий час не могла отямитись, біль такої втрати не можливо подолати. Та пройшов час і вона прийняла рішення - усиновити дитинку такого ж віку. Вона не називала її так само , не виховувала так, щоб це була така сама доня, вона просто подарувала любов та ласку дитинці яка цього дуже потребувала. Через якись час , вона народила ще одну дівчинку, а потім ще одну. Зараз у неї 4 доньки і п"ята десь на небі думаю , що пишається своєю мамою.

Я аж ніяк не закликаю вас бігти і усиновлювати дитину, я лише розповіла одну трагічну історію і рішення яке прийняла одна жінка. Вірю, що ви знайдете у собі сили змиритись з тим, що сталось, та відпустити свого синочка, жити далі та дарувати любов оточуючим. Ви ніколи не забудете його, та й не потрібно, та прийміть і відпустіть його.

[Улянусінька]

Привіт всім. У мене також була завмерша вагітність в 39 тижнів. Дуж еважко відходила від пологів і від того болю, що не можу обняти свого синочка. Йому б зараз було 4,5 роки. Але я знала, що стане легше, коли народжу ще одну дитинку. І через 2 роки 2 місяці я народила здорову дитинку, але всерівно першої дитинки все ж бракує.

Розкужу одну притчу, яку я чула на проповіді в одному монастирі: в однієї жінки був маленкий синочок, і він важко захворів. Жінка прийшла до священника і просила його, щоб той помолився над дитиною, щоб дитина одужала, але священник сказав : "Нехай буде воля Божа", а жінка знов просила, що б той помолився. Священник вимолив молитви над дитиною, і дитина вижила...Пройшло 30 років, з хлопчика виріс чоловік, але на жаль він став не на ту стежку, став грабіжником, бандитом і вбивцею. Через деякий час він попав під суд і суд приговорив його досмертної кари, і тоді коли коли кат натягував петлю на його шию, мати сказала такі слова: "Краще б я в дитинстві віддала твою душу Богові, ніж зараз маю бачити, як кати віддають її дияволу"

Вибачте, можливо воно і грубо написано, але це є реалії життя.
Я особисто себе тішу завжди, що я зробила колосальний вклад в небо, я подарувала йому ангела, і цей ангел хоронитель допомагає нам. Хоча чогоскривати, ціє дитини нам завжди буде бракувати.

Здоров"я всім нам і нашим діточкам.

P.S.Час поганий косметолог, але зате дуже жобрий терапевт.

[мама Тараса]

11 червня минає 4 роки, як помер наш старший син Віталік. Йому було майже 6 місяців. Переходили дорогу і коляску збила машина. Він народився на 33 тижні (кесарів розтин), не дихав, 9 днів на штучній вентиляції легень. 1,5 місяці лікарні. Виходили,але не змогли втримати біля себе.Ми не планували вагітність в ближчі 1-2 роки, але наш Тарасик народився на 37 тижні рівно за 9 місяців без одного дня після смерті Віталіка. Бог дав сили пережити, а здоров'я виносити і народити другого сина, який не замінив нам першого, але став відрадою в житті, тим, для кого ми живемо.

[Амбеліна]

Доброго дня усім. Важко втрачати дитину, шматочок себе і серця, але таке страшне життя. Я взагалі ніколи не розуміла та недумала про такі випадки ,але коли це сталося зі мною то здавалося що всей світ затьмарився усі проблеми стали дуже дрібними невартими ніякої уваги. З того страшного і важкого часу пройшло вже півтора роки, народився ще один синочок, але біль не минає... Утакій втраті звинувачуєш спочатку себе, а потім усіх хто в той час був з тобою. Саме головне недумати про важкість втрати, а знайти позитив у теперішньому. Ми усі памятаємо їх а це саме основне щоб жили унашій пам,яті і у наших серцях. А теперішні наші діти потребують нашого тепла та ласки ізовсім не раді нашим сльозам.

[sun*]

мама Тараса та ulyanakravets-приймінь мої співчуття ! аж сльози навертаюсь ! так шкода що так стаеться !це горе і біль яке словами не передати у мене була завмерла вагітність на 3 тиждні і мені здавалось що це кінець світу ! Ви мужні жінки пережили це іу вас є зараз діточки які вас радують !бажаю вам всього найкращого

[Lya]

Дякую всім за співучасть...ще раз прошу вибачення за той біль, який ви змушені були згадати.Шкода, що нас так багато таких мам. Нехай всім діткам там, коло Матіночки Божої, буде добре, хоча нам тут дуже важко без них.
amelia,щодо сну, то тоді, після похорону, ми дуже плакали всі і моїй мамі приснилась її мама і сказала, що наша дитина з нею і їй добре, але коли ми плачемо, то і він дуже плаче. Ось так.

[Mas'ka]

Дуже співчуваю всім :( Більше нічого сказати не можу..

[liya]

Жодні слова співчуття ,напевно,не допоможуть зменшити біль втрати.Час ,хоч і не вилікує цю страшну рану,але зробить її менш "кровоточивою".Важко ,коли втрачаєш батьків,невиносимо важко ,коли дитинку.Я мала ЗВ на 8 тижні,і то кожного року в приблизні дні,коли дитинка мала народитись,завжди мучусь,уявляю якою б вона була.Це дуже важко.В маминого брата розбилась доця в 3 рочки(у них різниця між дітьми-13 років,старша моя ровесниця),важко було усій родині,і ,хоч їм було вже за 40,наважились на ще одне маля.Родився дуже розумний і здоровий хлопчик за 3 дні до ДН загиблої доці.Тільки він допоміг пережити це срашне горе.А от татовому брату було набагато важче ,після втрати сина в 7 років від раку вони не змогли мати ще діток,але ще важче пережив втрату старший син.
Хоч "відпустити" динку і радять,це важко.Але вона завжди живе у сецях рідних.Тримайтесь!Маленькі янголята є вашими найбільшими охоронцями!

[Vesta*]

Lya, Зараз у вас є доця і це величезне щастя ! Віддайте їй всю любов .
А ваш хлопчик завжди буде жити у вашому серці.
В мене також ні дня немає, щоб я не думала про свого сина. Ми з ним попали в аварію, малий загинув а я вижила....ніхто не може пояснити чому так сталось. Він у нас був дуже тяжкий, народився на 33 тижні, місць був в реанімації, але ми його витягнули, виходили і все одно не втримали біля себе....
Але є в мене ще одна дитина і ця дитина для мене все....час минає , але все одно ви будете постійно вертатись до тих спогадів. Така наша людська природа. Дуже тяжко це пережити і можливо потрібно позайматись з психологом. Принаймі мені це допомогло, тому що церковні діячі мені не допомогли , коли я шукала розрадди...я чула якісь банальні фрази і саме частіше якесь пояснення незрозуміле, що може моя дитина могла бути потім поганою і тому Бог її забрав...Але ніхто не дав мені відповіді на одне питання, а чому ж Бог у свій час не забрав Сталіна чи Гітлера ??!!!Улянусінька, це стосується і вашої розповіді......це дуже грубо, хоча на все Божа воля, але є Сатана , а ми про це забуваєм, не Бог забирає, Бог є Любов, і він допомагає нам це все пережити і знайти світло в темному тунелі....
Lya, Тримайтесь ! Мені моє сонечко часто сниться тоді коли мені дуже погано без нього і ніби намагається мене підтримати. Всі кажуть "час лікує" а я кажу час минає, рана в серці затягується але не перестає боліти....бо це наші кровиночки і ховаючи їх ми ховаємо частинку себе...деколи буває дуже тяжко і на душі і на серці і не кожен зрозуміє тебе..але мусимо жити дальше для наших дітей живих.
Колись ми з ними зустрінемось.

[Myrra]

Боже,як це тяжко......................нема гіршого в світі ніж пережити свою дитину...............

[Lya]

Vesta*, дякую..мої співчуття вам, хоч це, на жаль, нічого не змінить вже...він вам хоч сниться, а я так молюсь, так прошу..але вже давно не бачила його уві сні, хоча зразу, після похорону, ми розмовляли з ним..може з боку це вигладатиме смішно, але я точно знаю, що це був не просто сон..
"...рана в серці затягується але не перестає боліти"-це точно..люди навколо кажуть"ну скільки вже можна?"...але що робити, коли серце болить так, ніби тобі руку відрвало,а ти її відчуваєш весь час? отак і я його відчуваю.