Допомога
Вподобай нас на Фейсбуці
Ми ВКонтакі
Ми в Однокласниках
Вагітність моя проходила добре, і так мені було затишно з животиком, що й розставатись не хотілось. Але мав настати час, коли побачу свого синочка. Одної ночі на 39 тижні, прокинулась від легких перейм, а в туалеті побачила слиз. Чоловік, який теж чомусь прокинувся хотів вже збиратися в лікарню, але я його заспокоїла, мовляв може то фальшиві, давай спати. Пам’ятала, як на курсах розказували, що якщо це справді пологи, то не заснеш, і плюс якщо перейми легкі, то треба старатись заснути і набратись сил перед майбутніми пологами.
З горем пополам трохи поспала, а вранці поїхала по робочих справах. Потім пройшла півцентру до свого офісу, перейми вже трохи дошкуляли. На першу годину у мене було призначено вимірювання серцебиття плоду (лікар з пологового хотіла перестрахуватись), то я владнавши пару робочих питань, кажу своїм дівчатам «па-па, не знаю чи прийду завтра, бо може народжу
» і попленталась зі швидкістю равлика в клініку (метрів десь зо 400). По дорозі зупинялась, передихнути перейми. В клініці треба було трохи полежати непорушно і то вже було важко, додому вже їхала в таксі, мабуть таксиста наніц перелякала: напівсиджу, живіт гладжу і голосно дихаю.Ми планували пологи разом з чоловіком, а він в той час за 100 км об’єкт важливий завершує. То я лікарю своєму не поспішала дзвонити, не хотіла сама без чоловіка їхати. Щось спробувала поїсти, взялась прасувати і танцюю біля тої дошки від болю. Слиз вже з прожилками крові, перейми часті, о 16-й подзвонила лікарю. Розповіла їй про ситуацію, вона відразу: «за годину бути в лікарні». Ну що ж, речі давно спаковані, поголилась якраз два дні перед тим (мабуть на той час вже б не змогла), прийняла душ, передзвонила чоловікові, домовились, що я візьму тільки ті речі, що треба на самі пологи плюс медикаменти і т.п., а він підвезе все решта (постіль, змінний одяг на решту днів). Брат мене відвіз, лікаря моєї ще не було, сказала по телефону, що мене огляне хтось інший (то здається якась старша акушерка чи медсестра була). Пам’ятаю цю фразу на огляді: «відкриття два пальці, то вже роди». Поки там усі формальності, я лише переживаю, щоб до мене чоловіка пустили (начиталась про всілякі випадки про зірвані партнерські пологи), а мені кажуть «сама за ним вийдеш» (так і було).
Привели у родзал (я народжувала в «медінституті»). Він являв собою три кімнати, перша, де сиділа акушерка, були там якісь столи з причандалям різним, з неї виходили двері в дві кімнати – одна з кріслом родильним і кушеткою (власне для пологів), а інша – з кушеткою вже для породіллі. На той момент в них мабуть багато було жінок, які народжували, бо в кімнаті з кріслом біля кушетки вже була одна вагітна, мабуть уже на більшій стадії перейм. Мене завели у другу кімнату, дали м’ячик, і я на ньому передихувала перейми. Акушерка представилась (дуже мила була жіночка), сказала, що буде до 8-ї (але потім вона залишилась і приймала мої пологи). Лікар по приході оглянула мене на кріслі (малоприємна процедура, але якщо дихати глибоко, то не так болить). Нарешті мій чоловік приїхав і зразу стало легше. Так і сиділа на м’ячику, одною рукою, тримаючись за його руку, а іншою за батарею.
Жінка за стіною страшенно кричала, потім її забрали кудись, замість неї привели іншу, яка народила. Знову привели ту першу, вона ще більше кричала, намагалась народити, але не змогла, і її забрали кесарити. Це все я чула як у тумані, бо в самої перейми вже були конкретні.
Ще був один огляд, під час якого в мене відійшли води.
Врешті лікар сказала, що більше сидіти на м’ячі більше не можна. Перейми передихувала вже так: чоловік сидів, а я присідала, обхопивши його коліна (ці позиції ми ще дома випробовували, як мені буде зручніше), час від часу чоловік трохи масував мене. Або ставала на коліна, спершись на кушетку, або стояла спершись головою на стіну. Весь час дихала, час від часу чоловік нагадував. Лікар заглядала, акушерка перейшла в нашу кімнату, щоб все бачити, казала, що я гарно передихую перейми (таки недарма на курси ходила і вдома практикувалась). Я вже давно втратила почуття часу, погано бачила, що є навколо, і біль ставав все сильнішим, але не кричала. Нарешті з’явилось бажання потужитись. Мене перевели на крісло. Пам’ятаю, що питала в лікаря, коли мені вже можна буде потужитись, але десь в той час мабуть раз таки невпопад потужилась (в сина був маленький згусток крові в очку, який швидко пройшов).
Шийка матки відкрилась повністю, але послабла родова діяльність, мені поставили крапельницю. Лікар постійно слухала серце дитини, казала, коли я маю тужитись, «ще, ще». Пам’ятала, що маю дихати, і це те, що мені допомагало пересилити біль. Чоловік був поряд, я трималась його за руку, а іншою на ніжку крапельниці. Нарешті сказали, що з’явилась головка. Ще пам’ятаю сильний пекучий біль, можливо від розриву.
І ось є - тримає акушерка мого хлопчика, воно таке маленьке, голівка схилена, брудне, і так мені сподобалось моє дитятко. Я швиденько розстібнула верхні ґудзики, і малюка поклали на мене. І чоловік поряд такий щасливий!!! Це було о 22:10.
Не помітила, як витягли плаценту, але показали її мені; не помітила, як розрізали пуповину. З’явилась неонатолог, сказала, що забирає синочка на огляд, але тато може йти з ними. За цей час мене помили, почали зашивати розрив, і вже чоловік повертається з синочком на руках, впевнений і гордий. Так він і стояв біля мене, поки я була в кріслі. А далі мені сказали встати з крісла, провели на кушетку і там мені знову дали малюка, синок так гарно приклався до груді. Звідси ми передзвонили нашим батькам, повідомили про внука, який ріст, вага, і як його звати.
Десь за дві години мене провели до палати, мої сусідки по палаті не спали, казали на другий день: «усі приходять вимотані, а ти прийшла посміхаєшся, задоволена».
Синочка поклали зі мною у моє ліжко, я зовсім не боялася з ним засипати. Відпустили додому нашого тата і заснули з крихіткою. Ось таке було чудо народження.
Вибачайте, що трохи сумбурно пишу. Усім вагітним, які читають мої дописи, бажаю легких і щасливих пологів!
Повідомлення відредаговано Кава: 02 червень 2010 - 23:05
!
