Допомога
Вагітність моя не була запланованою, але дуже бажаною. Побачивши 2 червоненькі смужечки, я дуже зраділа, зразу побігла показувати чоловікові.
В той же день пішла до лікаря, а потім на УЗД щоб переконатися , що я дійсно вагітна. Коли мені на екрані показали малесеньку цяточку і сказали, що то моя ляля, то я просто не могла повірити. В той же день розповіла все подругам, бабусі, родичам. Я була така щаслива, що не могла мовчати, а хотіла щоб всі раділи разом зі мною. 
А потім почався цей страшний токсикоз, лікарня, крапельниці, уколи.
Я на навчання могла їздити лише в трамваях та тролейбусах, та й то з кількома пересадками. Здавалося що ці запахи переслідували мне завжди, що всі люди навкруги вирішили не митися, і в кожній квартирі варять суп чи борщ з зажаркою 
.Мабуть всім було б смішно дивитися як я мию посуд, а у носі вата щоб не чути запаху. А холодильник став для мене просто якимось жахіттям…. 
Незнаю чому, але моє серденько зразу відчуло що в мене буде хлопчик, я вже й ім’я придумала - Ілля. І на черговому УЗД це підтвердилося - татусеві показали його синочка!!!Скільки ж то радості було!!!
Нарешті моє навчання закінчилося і, з дипломом на руках, ми з малюком поїхали у село. Отам було добре, і далі моя вагітність протікала пречудово.
Я дуже багато рухалася, не могла сидіти на місці, встигла ще й попрацювати в школі. І ось декрет…
Всі речі для малюка куплені, ми всі з нетерпінням чекали його появи.
А він не спішить…Мабуть йому було дуже добре у мами в животику, затишно, тепленько…А матуся вже насилу ходила, не могла ні їсти ні спати, через, ну дуже, велике пузко… 
На черговому прийомі у врача(день був четвер), він мені сказав , що ще днів 8 походжу. Звичайно я засмутилася, адже так хотіла щоб ця мить швидше настала…
26 жовтня …Неділя...Вечір…Ми поїхали до батьків мого чоловіка, де останній разом з майбутнім кумом добре набрався…І ось тут в мене відійшли води…Свої почуття не можу передати…І страшно і радісно водночас…Везуть мене ці кадри в лікарню, ще по дорозі заїжджаємо до мене додому за приданим малюкові. Хлопці вмить стали тверезі, мотлошаться руки в обох трусяться. А я спокійна як удав, і так смішно чогось мені…Вже десь свекор взявся з друзями, приїхали за 30 км, всі сидять під лікарнею, і все запитують чи я ще не родила….
Далі звичайні лікарняні процедури, схватки ще дуже маленькі....Я не хотіла народжувати з чоловіком, та й він не дуже напрошувався. ..Схватки нормальні почалися десь в 1 ночі, я ще намагалася заснути, слухала музику на плеєрі. Потім стало боляче… Мене нудило страшенно…Палата… Туалет…Пусті коридори...Плач вже народжених малюків…Знов туалет…І тиша…Нікого немає…Боже, невже це ніколи не закінчиться?!!
В 4 години ночі приїхав лікар…Схватки були ненормальні, то частіше то рідше, а потім взагалі пропали. Лікар , який зразу шуткував і питав, коли я корчилася від болю: «Катерино, будеш пити чай зі мною?»став іншим, якимось тривожним, все частіше і частіше заходив в палату, слухав живіт. Потім десь в 6 годин ранку сказав, що мабуть будемо робити кесарево, почекаємо до 8 рану, якщо не народжу то… Я була в шоці, цього не чекала, але заради лялі- будь-що, написала смс чоловікові….
Схватки закінчилися, почалися потуги…Родзал...Неможу…Хочу води,а не дають, бо неможна якщо кесарево буде……Знов палата...Прийшла ще одна лікар, сказала будемо щось колоти щоб сама родила, бо кесарево вже пізно робити, один вихід-САМА.. Господи, як мені сташно стало!!Знову нестерпний біль…Немає повітря…майже млію… дають дихати кислород… Знову родзал…Боже, поможи мені!!!Збережи те життя яке ти дав, дай мені сили!!! 
8 годин…9 годин…Я майже нічого не відчуваю, не знаю де в мені беруться сили....Хочу води…Лікар натискає на живіт...Потуга…Ще одна…І таке полегшення…Бачу як понесли моє малятко……Бачу як б’є лікар по дупці,і ось нарешті перший крик мого коханого сонечка!!! 
Боже, дякую тобі безмежно!!!!Моє рідне, моє дороге, нарешті мій синочок, моя радість поряд. 
«Викапана мамуся !»-каже акушерка. І ось його ставлять мені на живіт. В одні руці у мене крапельниця, але все одно я пригортаю свою радість до себе. 
Яке це щастя. Сльози течуть по обличчі, і хочеться на весь світ кричати про те яка я щаслива… 
Мені ще й досі стоїть перед очима те жовте листя яке заглядало до мене у вікно і сонечко яке світило на вулиці… 
Мабуть природа також раділа разом зі мною…Ще одне життя народилося…Ще одна людина….Моя радість…Моє щастя…Моя доля…27 жовтня 2008 рік- самий щасливий день у моєму житті... 
Повідомлення відредаговано Щаслива матуся: 19 травень 2010 - 00:23
!!! Міцного здоров'я вам та вашому синочку та нехай Господь Вас береже.
