Допомога
З чоловіком ми одружились, коли я закінчила 1 курс. Деякий час ми вирішили почекати до народження дитини, але все таки бажання стати батьками було важливішим...
Дитинку ми почали планувати після 5 місяців одруження і в перший же місяць я завагітніла. Зрозуміла я це швидше, ніж побачила 2 полосочки на тесті - мене почали боліти груди. На 4 тижні вагітності я зробила тест і вона підтвердилась. Я згадую, що вийшла з ванни зі сльозами на очах: радості і в той же час надзвичайної відповідальності, запитувала себе - чи зможемо ми все дати цій дитинці?
В цей же день поїхали з чоловіком в жіночу консультацію, лікар сказав, що можливо це не вагітність (але ж тест показав, а він каже, що вони помиляються), дав направлення на УЗД через 2 тижні (я стільки не витримала, пішла швидше), щей сказав не переживати, якщо буде позаматкова вагітність...
Ну як таке можна казати - я не знаю, ви собі навіть не уявляєте, як я переживала і взагалі по дорозі додому їхала сумна. Ми вирішили зробити ще один тест і знову підтвердження. Потім я стала на облік в ЖК, паралельно бігала на аналізи і на навчання. На 9 тижні була загроза, але я не лягала в лікарню, так як в мене був інший лікар і він мені порадив не йти, просто виписав уколи, які я повинна була прийняти. Вагітність не була легкою, постійні ниючі болі внизу живота, на останніх тижнях приймала таблетки від передчасних родів. Одного разу, коли йшла в лікарню здавати аналізи, там якась старша лікарка нахамила мені ні за що, як верталась назад мені стало так погано, що я йти не могла, подзвонила до чоловіка, щоб приїхав по мене, навіть не уявляєте як я тоді переживала. Ще й люди в нас такі - ніхто не допоможе, ледве дойшла до першої лавочки, але все обійшлось. І так проходив час, а нам вже підходив час народжуватись. До цього часу ми ще не визначились з пологовим. На 37 тижні в мене були тренувальні перейми, але я ж тоді цього не знала і трішки налякалась, так як хотіла, щоб моя дитинка була доношеною і здоровенькою. Ми вирішили чекати, тренувальні перейми минули і вже на наступний день ми вирішили, що їдемо в пологовий в м. Галич - саме там колись працював чоловіка тато і має зараз там знайомих. Просто стільки наслухалась і начиталась про наші пологові, що вирішила не ризикувати своїм малюком. Потім ще довгі 2 тижні чекання і кожен день я думала: "можливо вже сьогодні". Йшов 39 тиждень - кінець вересня - неділя - ми поїхали до тата в лікарню, там є гарний сад і саме там ми хотіли назбирати горіхів і яблук, що успішно і робили. Після цього ми вирішили з чоловіком сходити на футбол і тоді я помітила, що сьогодні моє малятко мало рухалось і почала через це переживати, але всі мене заспокоювали, потім ще ходили в гості. Одним словом день пройшов весело і з активною діяльністю. Ввечері чоловік мав їхати до Львова, бо йому в понеділок на роботу , але мені не хотілось щоб він ще сьогодні їхав і я попросила його залишитись, а їхати завтра зраненька - він погодився. О 12 год. ночі в мене почались ниючі болі і я стала засікати проміжки часу, але вони не співпадали, тому я заспокоїлась і вирішила ще поспати, але спати я вже не змогла... Перейми наростали, я чоловіка не будила, тому що думала, що це тренувальні перейми та і хотіла, щоб він відпочив. Так я крутилась до 5 години. Саме тоді прийшов час, щоб мій чоловік вставав їхати. Він встав і я кажу: "Коля, напевно треба їхати в лікарню", тоді ми помолились і почали збиратись в лікарню. Всі пакети в мене були готові, залишалось тільки одітись. Їдем в лікарню, на солідній швидкості і нам на зустріч машина, щей не звертає на свою полосу, але все минулось. Ох, яка ж я зла була на того водія. Приїхали в лікарню ми о 7.30 год.- я переодягнулась - мене оглянула акушерка (старенька жіночка) і в процесі виявилось, що вона приймала колись роди в чоловікової мами і саме мій Коля народився з її допомогою - це було приємно. В мене вже було відкриття на 3 пальці - відійшли води - ми чекали дальше -
сиділи на фітболі. І тут мене закликали в родзал, я там була одна, тому що місто маленьке, та і в пологовому всього 3 жінки було, весь персонал біля мене був, а я якраз попала на перезмінку. І ще забула додати, ми з чоловіком дуже хотіли разом родити і вже думали, що також можливості не буде, але нам дозволили, тільки сказали, щоб ми потім вас не виносили (до мого чоловіка), але він не з таких, пологів надивився ще коли вчився. Родила я легко, але все одно під час потуг промайнула думка: "Більше я так не хочу", яка вже через місяць забулась. 
Чоловік під час пологів мені дуже допомагав - давав води попити, підтримував. Під час пологів я почула, що серцебиття мого малюка не чути, але мене заспокоїли і сказали, що все добре. Взагальному народжувала я півгодини, стать дитини ми не знали. Коли нам сказали, що в нас хлопчик і поклали мені на живіт я заплакала і це були сльзи радості і безмежного щастя!!! Саме тоді я народилась як мама!!!! 
Всю вагітність я надзвичайно переживала за свого малюка, за його здоров"я і за його народження...я кожен день молилась і просила, тільки щоб моя дитина була здоровою!!! Саме так і сталось і я безмежно вдячна Богу за щастя, яке він мені подарував, за те, що я маю синочка!!!! 
