Допомога
Почну з того що ще з 33 тижня мені погрожували передчасними пологами (то плід низенько, то матка тонусує, то передчасне дозрівання плаценти і т.д.) Тому морально я вже готувалась...
Але пройшов 36 тиждень, 38, 39, а донечка сиділа у мами в животику... Можливо якби я так давно не чекала тих пологів, то спокійнесенько б до того відносилась, а те чекання мене просто зводило з розуму....
Окрім того в мене були дуже болючі тренувальні перейи (як потім виявилось це через те, що не працювала шийка матки), що само собою додавало жару...От настав день ПДР - 25 квітня, а як ходила з пузом так і ходжу.... 26 квітня мене моя лікарка поклала в пологовий, бо начебто по зовнішніх ознаках (постійний тонус, сильно вклинена голівка) мала б родити (вагінально вона мене не встигла оглянути).
Поклали мене в патологію. Це були моральні тортури...Я стільки всього наслухалась і надивилась, що родити вже мало хотілось...
Кожен вечір і ранок я прокидалась з думкою що я якась не така, плакала і чекала коли вже нарешті це все закінчиться... за час перебування у палаті патології я бачила багатьох дівчат, всі вони поступали і народжували, поступали і народжували, а я залишалась чекати.... Було дуже важко...Дуже дякую дівчаткам з форуму, які весь час мене підтримували 
Особливо важко було коли видзвонювали родичі і вітали з народженням дитинки, а я мусіла всім пояснювати що ще не народила... здивуванню їх не було меж, всі як "справжні спеціалісти" говорили що дитинка вже переношена, і що їй там погано, тому мені треба скоріше родити (так ніби це від мене залежить) 
В день коли я лягла в лікарню мене оглянули на кріслі виявилось що шийка матки абсолютно не готова, як на 41ий тиждень виглядало дуже підозріло, але ми ще чекали бо мали час...Серцебиття у дитинки було в нормі Чекали довго,були якісь незначні покращення, але по-суті готовності повної не було
І тут лікарі зрозуміли що щось не так і вирішували що тут робитикожен день до мене приходила Ольга Іванівна (лікар) оглядала мене, змін практично не було...Тому вкінці 42ого тижня в середу мене мав при обході оглянути професор і сказати що робити.. На цей огляд я покладала великі надії, бо якщо б були хоч найменші зміни мене б могли впустити в роди і простимулювати, бо з такою як в мене шийкою стимуляція надто небезпечна. Але професор подивився і сказав: "Ще чекаємо". Я була в шоці бо з неділі мав початися 43 тиждень!!!
Вирішили чекати. Але через годину мені зробил КТГ і виявилось що в дитинки дуже погане серцебиття, мені накололи купу уколів. Ситуація і так була не проста, а тут ще й здоров ячко моєї кровиночки під загрозою. Тоді ж до мене підійшла моя лікарка і сказала, що діяти треба терміново - завтра вставляємо якийсь там гель, якщо він до ранку не поможе, то в п ятницю оперуємо (КР), і наперід підготвала мене, що той гель майже нікому не помагає, але мені ще дають шанс, хоч в принципі треба готуватись до операції.
Думаю нікому не треба пояснювати в якому я була стані, КР це для мене був як вирок, бо я добре розумію наслідки такої операції, а після КТГ я взагалі здалась. Сльози мені котилися рікою, я всю ніч не спала, тільки молилася і молилась...
Зранку 6 травня мене забрали в маніпуляційну і ввели той гель, сказали що до вечора може трохи понивати живіт. Але насправді сталось все зовсім інакше...
Це була 11 год. ранку, коли я вернулась в палату, лягла і... вдчула ниючу біль в низу живота, я уваги не звертала, бо думала, що то після огляду так... Але біль наростала і наростала, через півгодини вона взагалі не припинялася і що п ять хвилин боліло ще сильніше... я подзвонила лікарці і розказала їй ситуацію, а вона була впевнена, що він так швидко подіяти не міг, але виршила провірити... А мене тоді вже хапало безперервно, ніякою періодичності не було, йшла перейма за переймою і мене дуже нудило, тому лікарка мене застала в туалеті і зрозуміла що щось не так... Подивилась на кріслі і із здивованими очима сказала, що шийка в повній готовності
Це була 12 год, десь 3тя 4та мали дивитися знов... В палаті я конала, не хотіла тривожити дівчат, щоб вони не боялись родити, тому до третьої просиділа в туалеті... В третій мене знов оглянули і я почула те, що хотіла почути останні дев ять місяців:" Жінка в родах, переводимо в родзал". На той момент у мене відкриття було всього 3 пальці...Привезли мене в родзал вже у критичному стані, мені здавалось що я не переживу, а лікарка сказала, що повного відкиття будем чекати ще годину-дві... А я вже просто не могла дихати... Тільки пам ятаю як всі вийшли, а я голосно-голосно почала кричати... Лікарка повернулася, насварила мене що я не терпляча, бо мені ще довго чекати, але вирішила провірити... Бачили б ви її вираз обличчя, коли вона сказала, що є повне відкриття і будем тужитись... Забігали акушерки медсестри, щось почали робити, але я вже нічого не розуміла тільки чула як мені казали тужитись а я не могла... Потім мені різко нагнли голову допереду і в мене на ручах опинилась моя квіточка... вся синя бо мала подвійне туге обвиття, але така малесенька і беззахисна, що я довго плакала від щастя, і постійно на неї дивилась...Це була 16:00.
Потім зайшла мама (чоловік ще не встиг доїхати)... Мені стало погано, я відчувала що щось витікає, але думала що це нормально... Далі детально розказувати не буду, бо не дуже пам ятаю, чула тільки як вигнали маму, дзвонили до лікарів і пам ятаю багато яскравих ламп і купу людей навколо себе... Біль була жахлива, але мабуть у мене був больовий шок бо я навіть не могла кричати... Якась медсестра гладила мене по руці, і мені тоді здавалось це чимось безцінним... Ще чула як плаче донечка... я боялась залишити її одну..
Як пізніше виявилось це була не маточна кровотеча, а просто гематома, через те що я не мала перепочинку між схватками і судини потріскали...Хоч крові я втратила дуже багато...
Я дуже вдячна лікарці за її витримку і професіоналізм... Я дуже задоволена її роботою.
Вже через годину я відійшла, побачила як чоловік гладить мою руку і дивиться на мене крізь сльози, а а мама тримає на руках мою безцінну кровинку...
На ніч мені її забрали, а чоловіку дозволили залишитись в палаті, бо в мене не було сусідки. Я до цього ще ніколи не відчувала такої підтримки з його боку, він приносив мені судно, годував, давав попити води і постійно дякував за донечку...
Я дякую Богу, що дав сил мені це все пережити і подарував здоровеньку донечку... Нас спасла молитва...
!!! Ростіть здоровенькі та чемні ;). Велике спасибі за розповідь!!!
