[Riki_tiki_tavi]

Цікавить мене таке питання:
Допустимо, у дитини є "погані" гени батьків. Що все таки відіграє вирішальну роль у формуванні характеру та особистості - її гени, чи виховання?
Маю реальний приклад знайомого хлопчика - мати - нероба, за все життя жодного разу не працювала, народила трьох дітей і всі вони живуть з того, що хтось їм постійно допомагає. Сама матір нічого не робить, і бажання не має, вихованням дітей не займається :(
Батько - вже помер, але мав дуже сумнівне минуле, був доброю людиною, але дуже легко піддавався згубному впливу наркотиків, вулиці, компанії тощо :(
До недавнього часу я вважала, що гени не мають вирішального значення в тому, яким буде характер людини. Всю відповідальність покладала на виховання.
Але помічаю, що попри усі зусилля виховати дитину так, як потрібно ( а виховують його інші люди), ця дитина часто себе поводить з першого погляду неадекватно, а якщо придивитись уважніше - то дитина і її характер та способи спілкування із навколишнім світом точнісінько повторюють поведінку її батька... іноді і матері..
як вважаєте, чи можливо якось повпливати на таке, чи це закладено природою і проти цього "не попреш"?
можу навести багато прикладів, де дитина поводить себе точнісінько як батько ( тобто, типово), при тому, що батька він бачив останній раз у двохрічному віці, відповідно, перейняти цього свідомо не міг.

Буду вдячна за ваші відповіді та участь у обговоренні.

[Soveniatko]

Проводили якісь мудрі дослідження і доказують, що гени мають зовсім мінімальний вплив на характер людини.І десь приблизно навпіл сім"я і оточення.
Але я з ци м категорично не погоджуюсь. Коли наородилась донечка, я вже десь на третій день відчувала, який у неї буде характер і поки я отримую тільки підтвердження (але вона не схожа ні на мене ні на татка, то трохи видно від бабусь+ мікс всіх решти), те саме з меньшим ( він вже зовсім інакший і більше схожий на нас з чоловіком). Я можу хоч об стінку розбитись, хоч що завгодно зробити, але їх незміню. Може тільки спробувати привити деякі там риси (типу чесності, відповідальності, дружелюбності, скромності) і то фатк, що це спрацює. Так що я б генам дала відсотків 70-80. Але це не обов"язково, що дитина бере все від тільки батьків, може просто співпасти, що дитинці попадуться тільки погані риси з усього сімейства і навпаки, хоча звичайно ймовірність такого набагато нижча, ніж отримани нібір від батьків.

[Riki_tiki_tavi]

zyabka, дякую за мудру думку)
На рахунок того, щоб прививати риси, то знаю, що йому ті риси прививаються всіма можливими і неможливими способами, але то мало що дає.
От для прикладу, дитина бреше і бреше, проводиться розмова (нормальна спокійна, якщо не допомагає, то в різкішій формі, дитині пояснюється, що що б він не зробив, його за це не буде покарано, якщо він просто-напросто скаже правду). Дитина наступного дня приходить і знову вилазить гора брехні. І знову по колу :(
Або приходить зі школи на кілька годин пізніше положеного. Відбувається розмова, що відразу після школи треба йти додому.
Через кілька днів (а то й на наступний) та сама історія. ПРоводиться різка розмова. Дитина підходить, просить вибачення (щиро!) і каже, що це востаннє. Наступного дня та сама картина!!!
як??? що ним керує? неодноразово проводяться бесіди, питають причини і мотиви - вони або банальні (мене Остап покликав) або просто не може пояснити своєї глупості.
От з таким як можна боротися?
Або дитина губить телефон по дорозі, коли йдуть з другом до нього додому. По дорозі виявляється, що телефона немає. Замість того щоб піти шукати його, він дивиться на друга, і вирішує, що Бог з ним, з тим телефоном, і йде бавитись. Телефон йому дорогий, бо іншого нема. Але і другові відмовити не може, бо надто залежний.
РОзумію, що це через те, що дитинство важке, мами-тата, по суті, нема, дитина хоче кожному прислужитися..
Але чи можливо виправити таку дитину?
чи можливо привити їй почуття власної гідності?
вибачте, можливо, не так назвала тему, але дуже хочу розібратись в даній проблемі
і вибачайте, що так багато розмусолюю, це для ясності картини

[Cherika]

А я не вірю що гени мають аж такий визначний впив на те чи буде дитина мати поганий характер чи ні, мені здається що гени нам дають певні завдатки ще з народження (наприклад, бувають дітки спокійні і постійно плачучі, бувають вперті а бувають дуже залежні від батьків тощо) але всі ці розмови що дітки від "поганих" батьків є поганими від "поганих" генів не зовсім вірно, просто характер дитини формується ще у животику мами, і якщо мама наприклад алкоголічка чи дитина відчуває ще в животику що мама її не любить, що вона для неї є небажаним тягарем, то я переконана що вона вже народжується з комплексами на рівні підсвідомості, і далі та неблаполучна сім"я або дит. будинок ще тільки поглиблюють ці проблеми. Але все це можна виправити якщо дитина ще новонароджена, чим більший її вік тим важче вже буде щось змінити але я думаю що це теж можливо хоча можливо і не повністю. А от щодо тієї сім"ї що Riki_tiki_tavi описує не все так просто, тому що дитина я так зрозуміла перші роки життя все ж провела в рідній сім"ї де напевно вже має тяжкі рани на серці, і не так легко просто розмовами і покараннями все змінити, тут потрібна довга робота з дитячим психологом і багато-багато терпіння і любові збоку прийомних батьків, але повторюсь не тому що гени у дитини "погані" а тому що у неї уже є серйозні психологічні проблеми раз вона постійно бреше і т.п. Гени - це ж не тільки сукупність хромосомів батька та матері, це ніби таке дерево що має глибоке коріння з давніх предків, і не може бути такого що у людини прямо всі предки до 10 коліна мали погану вдачу так само як кожен з нас має серед предків якусь недобру людину і її гени все ще є в нас і навіть можуть "винирнути" в наших дітях..

[м@рійк@]

На мою думку, те, якою виросте дитина, залужить від кількох факторів. Пишу в порядку спадання, тобто, від головнішого до менш значущого. Повторюю, це моя думка.
1. Поведінка в сім'ї. Дитина дивиться на відносини між батьками, батьків до дітей, батьків до оточуючих і свідомо чи не свідомо повторює їхню поведінку.
2. Оточуючі люди, друзі, садок, школа тощо, те що називають вихованням вулиці. Дитина повторює те, що роблять друзі, не дивлячись добре це, чи ні.
3. Виховання, яке дають батьки.
4. Особливості характеру з народження, тип характеру (холерик, сангвінік тощо).
5. Гени.
Для того, щоб не соромно було за виховання, потрібно належно виховувати дитину, обов'язково подаючи приклад вдома. Ато часто буває, кажуть батьки дитині, що треба бути вічливим, а самі елементарного дякую сказати іншому не можуть. Крім того зайняти дитину (вже трохи старшу) якимось заняттям, гуртком абощо, щоб вона не вешталася з друзями по вулицях.
Але то легко говорити, а на практиці не так все просто.
Моя старша доця має найкращу подругу, якій батьки все позволяють. І я бачу, що Мартуся повторює її деяку поведінку. І нічого не можу зробити, бо ж не забороню їм дружити - вони одна без одної жити не можуть. От і будь мудра.

[Lady_D]

Я згодна з Cherika. Мені здається ми переоцінюємо вплив генів, та списуємо багато невдач у вихованні на спадковість. Звичайно, генами визначається тип нервової системи, тобто темперамент людини, а все інше залежить від виховання та оточення. Згадайте приклади "мауглі" - дівчинку з Індії, яка, здається, до 4 років виховувалася у вовчій зграї, і котра потрапивши до людей, так і не змогла навчитися ходити на двох ногах, говорити, і взагалі не вижила в людському суспільстві. І гени не допомогли. Тому вирішальне значення, на мою думку, має сім"я, адже в перші роки закладається свідомість та самосвідомість людини. І те, що немовля "не розуміє" що відбувається навколо, неправда. Подивіться на своїх маляток, коли матуся нервує, маля теж починає нервувати, навіть якщо ніхто не кричить і не б"ється в істериці.

[попелюшка]

Я вважаю, що в кожної людини є як "погані" так і "хороші" гени, а от які саме стануть домінантними - це вже цілком і повністю залежить від оточення, виховання і т.д.

[Riki_tiki_tavi]

дякую за участь у обговоренні, мене зараз і далі цікавить конкретно ця ситуація, з вашого дозволу, ще кілька слів напишу про неї.
Хлопчик перші 2,5 роки ріс у своїй сім,ї
Потім рік у прийомній (у родичів), де його старалися виховувати як належить.
Тоді знову його забрала мама (прийомна сім,я не мала на нього опікунських прав)..
Тоді знову мама попросила забрати сина в прийомну сім,ю (ту ж саму), мотивуючи це тим, що вони зможуть дати гарне виховання та освіту. Сім,я після певних вагань погодилась. Хлопчик вже був трохи зіпсований вулицею і відсутністю виховання, минуло десь півроку, поки він освоївся і заспокоївся, став чемним та слухняним..
Тоді було ще кілька років життя з рідною матір.ю, тепер хлопчик знову в прийомній сім,ї.
Можете собі таке уявити?
Та прийомна сім,я вже не хотіла брати на себе таку відповідальність, бо психіка в дитини надломалась ще тоді, коли його вперше дали в прийомну сім,ю, а тоді мама забрала його назад. І так кілька разів.
Він вже називав їх "татом і мамою".. Тобто, важко було усім - і дитині, і прийомній сім,ї
А тепер починає все проявлятися, починають вилазити найгірші риси характеру, ті люди в нього багато заклали хорошого, але через отаке життя, через таку маму, все те хороше, що прививалось роками зараз
вже знищилось, бо дитина вже немаленька, в 10 років, я вважаю, людина вже майже сформована.
Хлопчик - то набір суперечностей, його виховували дві протилежно різні матері, за протилежно різними принципами (точніше, одна взагалі без принципів), в одній сім.,ї він звик, що без брехні не виживеш, в іншій брехати взагалі не заведено і так далі....

Як вважаєте, чи можливо ще "переламати" дитині свідомість, закласти в нього моральні риси та принципи, зробити так, щоб він не "стелився" перед ровесниками чи просто знайомими, а мав якийсь стрижень?
розумію, що коріння проблеми йде глибоко у дитинство, але цікаво, чи можна дитину ще перебудувати та перевиховати?

[Lady_D]

Riki_tiki_tavi, дуже складна ситуація. Мені здається, що можна допомогти цій дитині, але це робота гарного психолога, причому, мені здається, процес реабілітації буде довгий. Шкода, що дитині довелося все це терпіти. :(

[м@рійк@]

Думаю потрібна консультація дитячого психолога. Іще непогано було б записати його в якусь секцію, нехай вибере сам. По можливості зайняти, щоб крім усього не додався ще шкідливий вплив вулиці. І ще - щоб він знав і бачив, що його люблять.

[Флоріана]

Можливо, це прозвучить цинічно, але, думаю, така дитина вже має сформовані базові уявлення про світ. І судячи з опису, вони не зовсім співпадають з поняттями "добре виховання". Так, добра людина з цього хлопчика безперечно може вийти при умові, що хтось навчить його маскувати, не проявляти негатив і дасть потужний аргумент, стимул до вдосконалення, можна сказати, задасть програму, за якою вн мав би жити і почуватись щасливим. Я вважаю, що людину більше формує виховання і оточення саме перших 3-5 років життя. Не кажу про винятки.

[Riki_tiki_tavi]

Флоріана, з добрим вихованням не співпадають, бо його, по суті, не було. Всі намагання прищепити йому хороші риси нищилися тоді, коли він потрапляв додому((
от справа то й в тому, що перші 3-5 років життя він був із рідною матір,ю
Зараз він водночас і хороша дитина, працьовита, роботяща, весела, відкрита
Але буває, що щось на нього находить і він стає неконтрольований у своїх вчинках та брехнях

[попелюшка]

Шкода дитини...нажаль таке дитинство залишить свій слід у його житті і нічого з тим не поробиш. Але ж 10 років - це не так вже і багато, головне щоб надалі хлопчик жив у нормальній, здоровій атмосфері справжньої сім"ї.

[альонаO]

попелюшка (6.5.2010, 17:52) писав:

Шкода дитини...нажаль таке дитинство залишить свій слід у його житті і нічого з тим не поробиш. Але ж 10 років - це не так вже і багато, головне щоб надалі хлопчик жив у нормальній, здоровій атмосфері справжньої сім"ї.

я цілком з вами згодна. Але вважаю,що до психолога йому неможна.Це ми сприймаєму слово психолог адекватно, а дитині дуже важко буде пояснити,що такий самий лікар як скажемо окуліст чи педіатр. На мою думку йому потрібно дати максимум любові, турботи і мінімум вільного часу.Знайти для нього корисне заняття яке було б йому до душі. Я сподіваюсь все буде добре

[Mas'ka]

Думаю, виховання дитини починається ще під час вагітності матері, далі, навіть, ще в несвідомому віці вона сприймає моделі поведінки, які є в сім'ї (елементарно, підвищенні тони в голосі, режим чи його відсутність, покарання і т.д.). Деякі речі закладаються генетично, як ото темперамент, швидкість виникнення збудження-гальмування нервових процесів, проте це не є вирішальним в тому чи буде дитина засвоюювати певні правила поведінки чи ні (напр., не всі холерики є невихованими чи обманщиками) і т.д. В пізнішому віці дитина вже починає копіювати своє оточення - не обовязково батьків, а когось із друзів чи дорослих з тим, ким спілкується найбільше. От і утворюється такий собі мікс, який формує характер і соціальну поведінку. Думаю, до певного віку однозначно це можна скорегувати, в дітей завжди є хтось авторитетний, хто може на них вплинути (чи то вчитель, чи то друг чи то батьки).
Riki_tiki_tavi -щодо прикладу наведеного вами, то мені, здається, тут не стільки проблема в генах чи навіть якійсь із сімей, як в тому, що дитина не мала стабільності, її обманювали (сьогодні я твоя мама - а завтра я тебе віддала) - от і вона обманює. Її зраджували - вона може підвести теж когось. В неї все тимчасово, як він може на когось покластись? Хлопчик навчився пристосовуватись - він погоджується, бо так легше, а далі робить своє. Мені, здається, що найважче буде комусь зараз в нього зайвоювати довіру і авторитет, добитись того, щоб він когось поважава і слухав. Але, якщо це 10 років, то це, мабуть, можливо. З іншого боку негативний досвід в нього вже є і інколи він буде "вилазити".

[Galino4ka]

Riki_tiki_tavi на мою думку ваша ситуація досить складна, але як кажуть з будь якої ситуації завжди є вихід. Психологи це добре, але тут потрібно задуматись над тим чи зможе дитина чужій людині відкритися тому, що за невеликий період часу дитина часто міняла місце проживання відповідно змінювався вплив на неї вона могла втратити довіру до людей. На мою думку необхідно створити дома такий затишок, щоб йому непотрібно було шукати задоволення на стороні звісно це тільки слова зробити це дуже вашко, але необхідно поступово, на мою думку, дитину привчати до відкритого спілкування це можливо досягнути проводячи з нею багато часу. Звісно у батьків робота, у дитини школа зате вихідні бажано проводити лише разом це не означає поїхати далеко від людей просто домовитись таким чином щоб завжди вихідні ви стараєтесь провести разом, це дозволить більше зблизитись. Вам необхідно, щоб дитина вам повністю довіряла, щоб ви стали для неї авторитетом це звісно не легко. Можливо краще вам поспілкуватись із психологом щоб зробити більш близькими стосунки, бо якщо дитина обманює це означає вона чогось боїться(можливо вашої реакції на певну ситуацію) тому потрібно, на мою думку, бути дуже терплячим нівякому випадку не показувати негативних емоцій, більше спілкуватись пояснювати всі за і проти якоїсь ситуації яка склалась чи у дома, чи в школі, чи з друзями, навчити дитину думати перед тим як щось зробити, чи результат вчинку принесе добро чи ні і не лише для нього, щоб він зміг дбати не тільки про себе та друзів але й про своїх батьків ніколи не забував(прийомних,рідних). Діти вони дуже ранимі і завжди хочуть максимум уваги, похвали, хоч іноді їх вчинки показують інакше це просто захисна реакція.
Звісно у хлопчика склався певний стереотип поведінки у певних ситуаціях тому що дитина вже не маленька, але це можна змінити якщо зробити щось таке чого разом ви ще не робили, але б це принесло йому багато задоволення і звісно старайтесь багато спілкуватись, але не навязуватись, діти цього не люблять вони замикаються. Потрібно розговорити і більше слухати, а в деяких моментах дати коротке резюме ситуації.
Написала дуже багато тому що ситуація дійсно важка. Надіюсь ви зможете з цього щось почерпнути для себе. Бажаю вам багато терпіння, здоровя, але ніколи не втрачати надії все у ваших руках!!!!!!!!!!!!

[Ангел мрій]

Дуже багато чого залежить від генів, як кажуть яблуко від яблуні не далеко падає.
Рідко коли можливо трошечки зламати дитину і то певно у ранньому віці і тоді є шанси що дитина не дуже буде схожою на батьків, але у поведінці і психології трохи сумніваюсь, таки біологічні батьки перемагають над прийомними, і як не виховувати дитину у неї все одно проявляються погані гени.
Можливо бувають випадки, коли діти краще своїх батьків, але то одиниці. Подивитись по не благополучних сім"ях, там що діти що батьки на жаль однакові....

[Galino4ka]

Гени вони впливають, але на мою думку вихованням можне підправити поведінку дитини. Дитина завжди бере приклад з своїх батьків та оточення. Тому що вона побачить це при нагоді вона й продемонструє, тому що діти завжди хочуть бути "дорослими". На мою думку, якщо дитині показувати позитивні емоції, давати їй максимум увати, доброти, тепла, виховувати пояснюючи що добре а що ні тоді ситуацію можна поміняти. Припустимо взяти дитину з "хорошими генами" і віддати у неблагополучну родину навряд чи вона залишеться хорошою під впливом обстановки вона змінеться тому, що погане запамятовується швидше. Я вважаю що ласкою і добротою можна змінити будь-яку людину. Але якщо постійно людині капати на її недоліки чи обзивати свинею то колись вона й захрюкає. Я знаю людей які на своїх батьків мало подібні за характером, бо живуть і працюють октемо і рідко бачуться.
Anya-anya як ви ставитесь до такої думки?

[Ангел мрій]

Galino4ka, я писала що є такі випадки але переважно їх, мало, воно рано чи пізно всеодно проявляється якимось чином і діти роблять ті самі помилки що і батьки.
Хотя може і не в тему, але щодо генів. Маю дуже багато прикладів, розкажу один. Маю знайомого якого виховувала мама у ласці і добрі, а тато від них пішов коли вона була вагітна, ну тобто його попросили бо пив і гуляв. Весь час вона приховувала від нього все що стосувалась батька, аби він був нормальною людиною і все пішло йому від неї (він ніколи його не бачив більше і не знав чому розійшлись), що б повторив всі ті ж самі помилки . І що та як він одружився почав гуляти і пити, розлучення і тепер вона сама виховує дитину, тобто та сама історія сталась, видно успадкував усе від батька.
Тому гени то цікава річ і не знати як вони проявляться на якомусь певному етапі життя, може і не проявитися, але можуть успадкувати наступне покоління.

[Galino4ka]

Anya-anya так звісно нажаль таке буває. І як було сказано "не знати як вони проявляться на якомусь певному етапі життя, може і не проявитися" тому Riki_tiki_tavi я бажаю надіятись на хороше і не упускати шансів дещо поміняти. А там як кажуть доля в кожного своя, що має статися то станеться, але опускати руки, на мою думку, нівякому разі не можна.
Гени вони передаються це безсумнівно.