Допомога
Відправлено 04 травень 2010 - 08:52
!!! Ми з мамусею розповімо як я з’явився на світ.Спочатку я був маленьким ангеликом, літав безтурботно і шукав собі прекрасну сім’ю, яка б могла мене дуже любити, гарно піклуватися про мене. І одного прекрасного дня до мене потрапив ось такий лист:
«Дорогесенька наша дитинко!!! Твої мамуся і татусь просять вибачення за те, що спочатку тебе не хотіли, а хотіли пожити для себе. Лялічка наша, насправді ми тебе дуже хотіли і хочемо!!! Ми не уявляємо життя без тебе. Жити на самоті, нема сенсу. Ми хочемо піклуватися про тебе, нашу крихітку. Обіцяємо, що будемо любити і оберігати, докладемо всіх зусиль, щоб тебе виховати, дати освіту і поставити на ноги.
Янголятко наше вибач нас за все!!!!!!!!!
Мамуся і татусь чекають на тебе!!!!!!!!!
Любимо і цьомкаєм!!!!
»Я відчув, що ці люди будуть для мене найкращими, найтурботливішими, найріднішими батьками. І вирішив пора!!!!
Ви би бачили, яка щаслива була мама коли побачила на тесті // полосочки. І як вона тремтячими руками тикала сонному татові той тест, а він великими круглими очима
дивився і напевно неміг повірити, що це дійсно правда. Потім він маму цьомав, а мама плакала від щастя. А далі про вагітність і пологи нехай мама розповість сама.
Майже два роки немогла завагітніти. Багаторазові походи по лікарях... купа випитих таблеток...вимірювання БТ і щомісяця марно витрачені тести.
І оооооо чудо!!!!!!!!! Це сталося!!! Нарешті найзаповітніші, наймиліші, най-най-най довгочікуваніші дві полосочки. Невже Господь Бог змилувався і подарував нам дитинку невірилося. Радості небуло меж.
Здавалося всі клопоти і негаразди позаду, адже в мені росте наше маленьке, рідненьке, найлюбиміше сонечко, якого ми так довго чекали.
Спочатку все було як книжка пише, ходила насолоджувалася вагітністю. І десь з 20 тижня почалося.... постійні загрози... знову таблетки... потім бац і лікарня, загроза передчасних пологів. Як я тоді ридала
думала моєму щастю прийшов кінець. Але дякувати Богу все обійшлося. Але щоб легше мені після лікарні стало я б не сказала. Животик твердів... тягнув... ходити не могла... постійно лежала. Синочок в мене був настільки активний, що спати і лежати могла тільки на спині. Так було до 35 тижня. А потім в мене відкрилося друге дихання. І майже кожен день ходила на мандри. Скупляла все для синочка і для себе в пологовий.З 38 тижня кожного дня чекала появу свого малесенького ангелика. Але йому так добре і затишно було в мами в животику, що він хотів ще як найдовше там пожити.
17 березня вночі відійшла пробка і час від часу хватав живіт, почала засікати час і зрозуміла, ще зарано бо перейми нерегулярні. Лягла спати, зранку проснулася і знов пішли з чоловіком в місто, потім до мами в гості. Ввечері приїхали додому полягали спати, проснулася в 1.20 від болі в животі як на місячні. Почала засікати час перейми були кожні 7-9 хв. Потім скоротилися до 5 хв., я розбудила чоловіка, подзвонила лікарці, вона сказала їхати в пологовий. Ми взяли всі торби і поїхали народжувати нашого синочка. Приїхали в пологовий в 4.30 , оформилися, поселили нас в родзал. І тут почалося…. то болить….. то неболить…., ми з чоловіком почали засікати час між перейми, а виявляється вони нерегулярні 5-9-1-7-2-4 і так далі. Прийшла лікарка взяла на крісло каже: «Відкриття 2 пальці. Будем родити довго.» Але мене це не настрашило, бо болі сильної я невідчувала, може через те що біля мене була близька людина. В 10 годині прийшло стадо лікарів знов мене оглядати, матка не відкривалася, пробили води, а вони зеленющі. І давай мене страшити. Кажуть будеш родити більше сутки…. нема гарантії, що дитина виживе…. в кращому випадку прокесерять...., або інший варіант зробити епідуральну анестезію. Якби не чоловік незнаю як би я поступила. Він пішов до нашої лікарки, до акушерки, ще до когось попитав про наслідки, зробив свої висновки і каже робимо анестезію. Мені з одного боку було страшно, а з іншого….. заради синочка, а ми на нього так довго чекали, я погодилася. Обезболили мене, звичайно, що схватки я чула, але не настільки болючі.
18 березня о 14.05 народився наш малесенький ангелик. Коли поставили, синочка на животик вся біль вмить забулася. Ми були на сьомому небі від щастя.
Нарешті нас уже троє татусь, мамуся і янголятко (наш малесенький, ріднесенький, найдорожчий синочок).
