[Riki_tiki_tavi]

Сподіваюсь, що створила темку у правильному розділі
Іноді бувають ситуації, коли з нас кепкують, але "прямих доказів" немає, тобто людина наче і всерйоз говорить і водночас розумієш, що це жарт
Цікавить мене таке питання, як ви реагуєте, коли раптом помічаєте, що з вас кепкують або глузують або просто собі приколюються?
А як вчите або вчитимете поводитись ваших дітей в таких випадках?

[гра з вогнем]

тему оновлено.

[gordenka]

Деколи поглядом можна відповісти болючіше, аніж будь-якими словами...

[Котя]

Відповідаю тим самим, і то так, щоб більше не захотілося (це коли жарт злий або кепкування відверте). А іноді можу й щиро посміятися над собою.

[Ніка]

Думала, як відповісти... Я просто перестаю посміхатися, здивовано піднімаю брови і відходжу вбік. Якби таке трапилося при дитині, не вважаю розумним при ній виясняти стосунки, як би іноді не хотілося. Просто роблю висновок про цих людей і не спілкуюся. Ну а на повторні спроби поглузувати з мене відповіла б щось різко і категорично.
Але ще все залежить, який в мене в той момент настрій. Під гарячу руку краще мені не попадатися
Якщо глузують з моєї дитини і я бачу, що вона цього не розуміє (чи ще маленька, чи того не почула), то відводжу її з того місця від тих дітей.
Якщо бачу, що вона це зрозуміла, звичайно заступлюся і так, щоб дитина це чула. Звичайно матюкатися і битися я не буду, але сказати щось типу "як вам не соромно?..." чи "не хочете з нею гратися, то не зачіпайте її, і взагалі не підходьте!" Ще залежить від віку цих дітей і тд. Тут стільки ньюансів...

[jane]

якщо кепкують по-доброму, то не бачу причини робити з цього трагедію.. хоча, це я зараз така добра, бо з мене зараз не кепкують
коли ще з чоловіком зустрічались, то його друзі іноді жартували, я спочатку починала ображатись, а потім звикла до їх манери (це ж без зла), і стала сама відшучуватись.
але чоловікові натякнула, що краще, щоб він в такі жарти не підключався - його задача мене захищати, а не кепкувати з мене :)

[Ліньтяйка]

Я спочатку гарненько посміюся за компанію з себе, а потім теж як приколюся, то вже людина сама не рада, що почала, бо я вмію добре привстидати жартом.
Дитину теж буду привчати, що на жарти треба жартами відповідати, не ображатися, не злитися. Мій чоловік наприклад дуже дратується, раз вдома мені каже, що він як той вовчик з капітошки хоче, щоб його усі боялись і не насміхались. Як йому не вистарчає смикалки відповісти жартом на глузування він просто людину посилає і все. Друзі вже звикли, а от чужі люди ображаються.

[lSV]

Я помітила, якщо близькій людині постійно дозволяти з себе кепкувати (особливо злими жартами), то вона перестає тебе поважати і кепкування набирають хронічний характер (сама не люблю злих жартів). Тому мушу вчитись на помилках, щоб такого не терпіти і "відштовхувати" людину. Ще помілила, якщо з таких кепкувальників пожартувати, то вони ображаються.

[natalia220]

Я б вибрала усі три перші варіанти, але найчастіше відповідаю тим же. А взагалі не люблю коли наді мною жартують. І ще бувають випадки в яких треба вміти посміятися над собою.

[Soveniatko]

Почнемо з того, що жарти бувають різні. Ми з чоловіком мабуть відсотків 50, саме так і спулкуємось. Те саме з друзями. Інша справа, що тре мати природнє чуття і розуміти наж чим можна жартувати, а які теми не можна зачіпати. Ну і звичайно таке варто практикувати серед людей які добре одне одного знають, інакше справді починаються непорозуміння і образи.

[MoonRise]

Якщо все в міру, то нормал...
як віртуально, як і в повсякденному житті...
не голосувала....
Краще кепкувати, насміхатися... дивлячись, виходячи із певної ситуації.... як на мене...
Ніж ображатися, плакати, хоча у мене в думках так, на ділі може бути по іншому!

[Хвилинка до...]

вибрала що ображає мене коли глузують і насміхаються.Якось в таких випадках нічого в голову дотепного не приходить тому найчастіше просто ображаюсь.Хоча і на язик гостра а не люблю страшно такого,

[Matusyk Orestyka]

Я обожнюю когось легенько підколоти і з себе посміятись. Раніше могла відверто переборщити з жартами (молодість-молодість) і когось образити, але знаю в себе цю рису і стараюсь контролювати. Помаленько життя вчить стримувати гострий язичок. До речі, підколюю тих, хто й сам любить з інших посміятись. От такий я Робін Гуд, відновлюю справедливість .

[м@рійк@]

Riki_tiki_tavi (28.4.2010, 20:04) писав:

Сподіваюсь, що створила темку у правильному розділі
Іноді бувають ситуації, коли з нас кепкують, але "прямих доказів" немає, тобто людина наче і всерйоз говорить і водночас розумієш, що це жарт
Цікавить мене таке питання, як ви реагуєте, коли раптом помічаєте, що з вас кепкують або глузують або просто собі приколюються?
А як вчите або вчитимете поводитись ваших дітей в таких випадках?

Мені теж не подобається, коли над кимось (чи наді мною) приколюються. Це дуже неприємно, тим більше, коли людина робить це свідомо, тим самим хоче показати, що вона розумніша за когось, чи що. В реальному житті я б дала відсіч, а у віртуальному краще або не звертати увагу, або відповісти тим самим. Але одне точно - ця людина втратить мою довіру чи повагу, не знаю навіть, як висловитися.

Дітей своїх буду вчити робити так само.

[gordenka]

Я вважаю,що люди не мають права глузувати над іншими чи засуджувати інших,а якщо людина глузує,то вона в першу чергу себе виставляє не з самої кращої сторони...А щоб легше сприймати такі непорозуміння,треба просто сприймати таких осіб, як морально не готових до сприйняття інших...Мені їх шкода...

[Наталюсик]

погоджуюсь з попередньою дописувачкою, - глузування до добрих манер не належить. Колись я була дуже вразлива на глузування, плакала, але доросле життя навчило відповідати таким же, причому так як моє оточення все високоосвічене, то з часом ці підколювання мої стали дуже вишуканими і тоді як я осягнула в цьому майстернісь, мені стало нецікаво, бо в принципі, людина невиховано поводиться, то чому я маю до її рівня опускатись? Тому просто набрала дистанції до себе і спокійно "нереагую", але думаю погляд багато чого показує.

А ще маю правило ніколи першою не глузувати, бо часом буває така дрібниця, а для тієї людини світ на цьому клином сходиться. Якось над моєю коліжанкою так невдало попідкалювались про відсутність дітей, такі нетактовні люди!!! а вони з чоловіком бідолахи, самі вже не знають, що робити, для них то болюче питання, бо дітей вони хочуть, а не вдається. Тоді мало не нагрубила "дотепникам". Ще дуже не люблю дотепів (в тому числі анекдотів), які в своїй суті мають порівняння зі старими, хворими чи особливими людьми, бо мабуть, люди які їх вживають не думають, яке це горе зіткнутись з такою хворобою чи станом. Це показує не лише невихованість і нетакт, а відсутність елементарного понятійного апарату і мислення у такого "дотепника".

а ще маю такого друга, котрий на всякі дотепи має одну відповідь - з посмішкою каже : "Як ти такий мудрий, чому такий бідний". Більшість людей така відповідь знеохочує до подальших дотепів.

Свою дитину вчу неглузувати і неприколюватись, хай ліпше не буде дотепним, ніж має когось образити.

[Masik]

Раніше могла і образитись, а тепер відповідаю тим же і роблю собі висновки.

[Myrra]

я проти глузувнь на тему фізичних вад,а взагалі люблю жартувати, просто треба знати з ким і як далеко заходити......гумор далеко не завжди "чорний".Смійтесь на здоров"я.

[Беременулька]

залежно якого роду це глузування. кепкування! якщ це невинні підколи - то нехай, сама з радістю посміюсь! і сама добьре вмію гарно підколоти!
але коли це набуває постійного характеру, чи людина захоплюється тим, можна ненароком і образити мене!

[lSV]

Myrra (29.4.2010, 9:03) писав:

я проти глузувнь на тему фізичних вад,а взагалі люблю жартувати, просто треба знати з ким і як далеко заходити......гумор далеко не завжди "чорний".Смійтесь на здоров"я.

Повністю погоджуюсь. Без гумору сумно жити і жартувати потрібно, але милими і дотепними жартами, які піднімуть настрій і викличуть посмішку, а не образу.