Допомога
Але про все по-порядку.
Спочатку я не звернула увагу, як почали дошкуляти і дратувати різні запахи: на вулиці, у приміщенні, а холодильник відкрити – каторга. Ситуація прояснилася, коли на тесті побачила дві смужки. Тоді я вперше відчула себе щасливою жінкою! До кінця не вірилось, але хотілося крикнути на весь світ: «Я буду мамою!!!»
Потім – 3 місяці токсикоз (лиш зранку) і все. Всю вагітність пробігала, нічого не турбувало. Не знала нічого, ані про ліки для вагітних, ані про підтримку. Проте на 37 тижні вагітності лікар почала натякати на КР (тазове передлежання, вузький таз, велика як на мене, на той час дитина).
На операцію йшла співаючи. Медперсонал оглядався…
Даринку народила 03.03 в 15.15 з вагою в 3 300 (все пов'язане з трійкою). Коли відійшла від наркозу, мою крихітку приклали до грудей і я поцьомала її у праву щічку (там у неї тепер ямочка).У пологовому був відмінний результат за дитиною, а от за мною ніякого. Ніхто не казав, щоб на другий день встати, сечу брали катетером 3 дні, в туалет – на 4, апетиту -0, молока нема, дитина пищить. Перші дні були найважчі, звідси і депресія. А вже як почали родичі помагати – то плакала мало не щодня (знала, що не можна, але не могла втриматись).
Другу дитинку хотілося народити через три роки. І тут теж усе пішло за планом: очікувані дві смужки, круглодобовий токсикоз, водночас бажання і сила «перевертати гори».
Про можливість народжувати самостійно навіть не йшлося.
І от довгожданий день: 6.00 – відійшли води, 8.00 – приймальне відділення і всі процедури, 9.00 – телефоную чоловікові, слухавки не бере, 9.30 – я в операційній, дзвонить чоловік і каже: «Я був у церкві біля пологового, молився за тебе і нашу дитинку, поставив свічечки за ваше здоров'я».
Блиснули сльози радості, любові і щастя. І я заснула…Так народився наш Дем»янчик 10 липня о 10.00. Цьомала у праву щічку і теж має ямочку. Вдруге все було інакше: догляд за дитиною – 0 (але я вже й сама все знала), а за мною – супер. Молоко з»явилося увечері наступного дня, до цього сперечалася з медсестрами, бо постійно приносили пляшечки для малого. Не втрималася, зняла халат, натиснула на груди, бриснула на неї, питаю: «Ну то як, є у мене молоко, я маю чим погодувати свою дитину?»
У пологовому перебувала 4 доби як з першою, так і з другою дитиною щоразу у приватній палаті. Тут велике спасибі всім родичам, як допомагали і не залишали мене одну ні на хвилину (я не вимагала допомоги, але ж їм хотілося, а мені легше).
З цього всього шкодую лиш за тим, що не було схваток і я не знаю, що це таке.
Відтоді я стала належати до тих людей, яким в житті дається легко: легке навчання, легке працевлаштування, легка вагітність, легкі роди.
Знаю напевне, що на все Божа воля.
Віра і молитва допомогли, і наше кохання дало свої плоди: Даринка і Дем'янчик.
Бажаю всім, хто прочитав мою розповідь Божого благословення і щоб все в житті давалося легко!!!
!бажаю щастя і здоровья діточкам !!!
Відправлено 21 квітень 2010 - 21:56
