Відправлено 27 травень 2008 - 09:21
Дуже люблю все в доці - і її слізки, і капризи, і мазання, і поцілуночки, все-все-все, що тільки може робити.
Вона вже доволі доросла, щоб висловлювати всілякі цікавинки. Це надзвичайний час і його ніколи не повторити. Намагаюсь запамятати кожну мить і цінити кожну хвилинку.
Зараз понад усе люблю коли вона просинається - вона тоді така чудова - дуже гарно розмовляє, говорить приємні речі, цілується, тулиться, солодко потягається. Ще із заплющними оченятами так мило посміхається...
А зараз я нароботі згадую доцю і сльози навертаються, що не можу її обійняти. Я з тих скаженних мам що не можуть прожити без своєї дитинки і години, щоб не передзвонити і не запитати що вона робить, як їла, як гралася, що говорила...
Вчора приходжу з роботи і мама розповідає (у нас є ще двоюрідна сестричка і ми всі живемо разом): доця і племінниця вирішили погратися в дочки-матері і от Софійка каже - Віка давай я буду мамою а ти татком (у нас так завжди). Але Віка цього разу не погодилась і каже: - А давай навпаки. На що Софійка відповідає що вона не може бути татком, бо в неї довгі коски.
Сміху було...