Допомога
… а сталось все так…
… тобто зовсім і не так…
… почну-но я з початку, ага?
Так- с, вагітність
у нас протікала дуже навіть і файно. На фоні тих всіх історій що я понаслуховувалась про піврічні лежання на підтримках, шалені блювання, болісні відчуття в ногах, поясниці і решті тіла і тд. і тп. – то у мене була фантастично легка вагітність:) Ну полежали трошки на підтримці. Ну бувала печія, але ж не постійно. Ну ноги набрякали під кінець терміну, так зате дві пари нових чобіт купила. Ну відчувала в маршрутці всі запахи – хто валер"янку пив, а хто водяру вчора глушив, а хто мила не бере в руки з тиждень, а кому й з шлунком зле стало… Так я їх до вагітності взагалі не відчувала, нюх був притуплений, а тут такий спектр ароматів нових відкрився! Ну понудило пару раз, так то ж треба! а то якось несерйозно – вагітна і не нудило зовсім :) Ну лягати, вставати, перевертатись було тяжко, так зате скільки нових акробатичних вправ виходило при вдяганні шкарпеток! Ну малявка давала жару – то по ниркам, то по печінці, так це ж добре! значить і печінка, і нирки, і малявка на місцях! Загалом я пузом тішилась і носила його з гордістю (Тільки під час сесії робила вигляд більш блаженним, аніж гордим – викладачам це було більше до душі, а мені краще до заліковки відповідно.)Щось я розписалась. Отож далі вже коротенько (принаймні спробую). На 38-му тижні моя лікарка наполягає на явці в пологовий «с вєщамі» по причині сідничного передлежання донечки з подвійним обвиттям пуповиною. За час півтора тижневого лежання в патології я здружилась з купою «сідничок» (так ми себе називали, завдяки положенню діток), а вставання з ліжка, продавленого чи не до підлоги, дуже розвинуло винахідливість.
На черговому обході виявилось, що я не на 38-му тижні, а на 40-му. І що світить мені КР. А далі тягнулись дні невідомості та дезорієнтованості… То в користь КР давали 60 відсотків, то професор після огляду давав 75% за природнє. То у мене «хороший таз», то «помірно завужений». То «буде КР», то «попий касторки і родимо вночі». То «звісно природні якщо хочеш», то «природні дуже зашкодять дитині в твоєму випадку». Бла-бла-бла… В цей період неймовірно підтримувала переписка з малечівськими дівчатками, які вселяли надію, обіцяли що все буде гуд і взагалі налаштовували на позитив. Низький вам уклін Riki_tiki_tavi, Vesta*, tusij, Щаслива зірочка, Nataly^, Ліньтяйка (ця жіночка взагалі вела прямий репортаж з моїх СМ у своєму щоденнику :) ) та всім-всім хто відписував на форумі та передавав вітання! Дні йшли, сусідки по палаті мінялись. Я вже погодилась на КР, але чекала ще вердикту від професора, таємно чекаючи якихось перейм чи відходження вод…
Ось настав цей день. 23 лютого УЗД показало маловіддя і ввечері мені натякнули, що краще я би вже нічого й не їла. 24 лютого о 10-ій годині я влізла на крісло перед професором, а о 10-10 (так-так, колупався в мені так скрупульозно
) почула «Операція о 10-45. Ви чуєте мене жіночко?». Я радісно пискнула «Ага!» і помчала збирати речі, забувши свого рушничка. Радісно, бо я нарешті вже знала – так, сьогодні ми побачимось з донечкою. Помахала ручкою однопалатницям
, заспокоїла 20-ма гривнями санітарок, обурених кількістю моїх речей, і сміливо ступила в ліфт, який завжди віз «туди!» (тобто народжувати :) ). Як не дивно, та моя сміливість не вивітрилась навіть при вигляді операційної. Напевне така радість з приводу КР є неправильною, але я просто раділа тій визначеності, тому що це незрозуміле очікування завершується та швидкій зустрічі з донечкою. Пірнула в те паперово-целофанове чудо (чит. сорочка) і потопала до столу. Поки мене там мазюкали по пузу і засовували усілякі катетери я розмовляла з Полінкою. Пояснювала політику партії :) Уже й не пам»ятаю точно що саме я лепетала, щось таке напевно: «Плани помінялись. Можеш забути про все те, що я тобі говорила за терпіння під час проходження родових шляхів, про біль та дискомфорт. Тебе просто дістануть з хатинки і все. Я тебе попрошу чемно йти до дяді в руки! Тобі може буде страшно й незрозуміло, бо я ж тобі розповідала за інакше, але ти не бійся! Я спатиму, але ти знай – мама поруч і дуже-дуже тебе любить! Отак спить але любить! Не бійся крихітко, тільки не бійся…». Далі стало трошки млосно, останнє що пам»ятаю, то слова професора – «Всім приготуватись, у нас 1,5 хвилини». На відміну від наркозу який уже був в моєму житті (страшнуватенького такого)– цього разу я дійсно спала і мені навіть нічого не снилось. Оце вам і усі мої роди :) Бліііін, а так думала-гадала чи буду я матюкатись під час перейм :)
Прийшовши більш-менш до тями на столі я видавила із себе «І що там по Апгар?», а потім» А волоссячко має?»… Почула «7-8. Має...». Думаю зайве казати, що на мене дивились як на трошки чудненьку
Я задоволено зітхнула «Ну й добре, значить недарма мене печія так діставала по ночам» і анестезіолог вирішила, що я готова транспортуватись до палати. Не можу згадати скільки часу пройшло до зустрічі з Полінкою. Здається годинка, чи й менше. Чесно – я не зрозуміла спершу, що цей згорточок – вона! А от коли через 2 хвилини вона присмокталась до грудей, то я з круглими очима пробелькотіла до мед сестрички «це що – МОЄ?» :) Ну звісно що так! Моя! МОЯ! Бо інакшою вона і не могла бути, тільки такою красунею-кнопулькою! Зізнаюсь, що за 10 хвилин на мене найшла паніка і я попросила забрати її. А наступного дня я вже не хотіла її віддавати, бо доня солодко спуняла біля мене. Напевне тому на третій день мене перевели в звичайну палату, вручили підгузники та суміш, а заодне й крихітне чудо, з яким я спершу ну зовсім не справлялась. Та наступного дня я вже зуміла вдягнути підгузник менше ніж за 10 хвилин і навіть за пеленати доцьку :) А далі…
… а далі я зараз кнопаю цей текст і обіцяю собі не перечитувати його і не переписувати, а опублікувати як є. А Полінка дивиться на мене своїми очиськами і цілковито зі мною погоджується. А то почну зараз переправляти, доповнювати і думати що ж я ще впустила...
Скажіть мені – як це так що її не було? Як світ існував без неї? Цього не може бути, бо здається що сонечко тільки для того й є щоб гріти їй щічки…
Дівчатка, дорогенькі, природні пологи чи кесареве – основне, щоби дитинка була здорова. А ви зі всім справитесь, все подолаєте – чи то післяопераційні болі чи під час природних пологів. У моєму випадку виявилось, що КР було єдино-правильним рішенням і хвала Господу Богу за те, що на моєму шляху до Полінки трапився цей чудо-професор Маркін
! Бажаю всім щасливих пологів і здоровеньких діточок! Ми, а особливо вони – того варті!
Повідомлення відредаговано CoH9I: 04 квітень 2010 - 21:59
[/url]
Чудова розповідь! Дякую за те, що поділилася часточкою свого щастя! 
